Є жінки, які вже не бояться...

Нарис про справжню жінку - жінку, яка використала з власного досвіду та помилок найцінніше. 

Тому, тепер не витрачає себе на дрібниці та цінує те, що справді має значення.

Є такі жінки, які вже не бояться. 

Їм вже пізно боятися. 

Боятися комусь не сподобатися. 

Не відповідати якимось стандартам. 

Чогось не знати. 

Кудись не встигнути. 

Не вміти щось приготувати.

 

Вони не бояться запитати. 

Виглядати безглуздо. 

Їм є, що одягнути влітку. 

Восени теж. 

І це не проблема. 

У їхньому житті вже менше прогалин. 

Вже не страшно, що не по прямій. 

Можуть і по кривій.

Знають, що красиво те, що всередині. 

Вони не бояться потонути.

Через те, що давно живуть на глибині. 

Не соромляться плакати. 

Від горя і радості. 

Сміятися від цього теж вміють.

Їм вже пізно боятися сивини. 

Зморшок. 

Вони ж не перші. 

Вони тепер все роблять з усмішкою. 

Їм вже пізно боятися, що подумають.

Колеги. 

Родичі. 

Люди.

Їм давним-давно байдуже чи помите. 

Чи очищене. 

З глютеном чи без. 

Вони їдять те, що хочуть. 

Їм вже не страшно робити це вночі. 

І зовсім не соромно. 

Вони знають, що палити цигарки та пити вино - не шкідливо. 

Шкідливо - не дихати. 

Не хотіти.

Не жити.

Їм байдуже. 

Прийшов він о 18:30 чи о 21:00. 

Якщо він кохає. 

І поспішає. 

Головне - він є. 

Вони вже не бояться бути самі. 

Вміють не звертати увагу на тих, хто не помічає їх. 

Йти від тих, хто відштовхує.

Їм є, що сказати. 

І є про що промовчати.

Про що молитися. 

У них все від душі. 

Вони - чиясь віддушина. 

Їм не страшно здаватися дивними. 

Товстими. 

Худими. 

Вони давно перестали здаватися. 

І почали бути.

Роблять те, що люблять. 

Люблять того, хто любить. 

Сплять з тим, з ким не заснеш. 

Навіть якщо дуже хочеться.

Говорять відверто. 

Вони не накручують. 

Кучері.

Себе. 

Не випрямляють волосся. 

Але спину завжди тримають рівно. 

Дивляться крізь пальці на дурнів.

Дослухаються до тиші.

Гіркий шоколад для них солодкий. 

Вони вміють цінувати час. 

Ранок. 

День. 

Ніч. 

Вони не змушують дочку. 

Не вказують сину. 

Вони зайняті справою. 

Власною. 

Вони вміють бути з собою. 

Собою.

Вони не звинувачують батька. 

Спокійно сприймають маму. 

Вони не бояться померти.

Тому що - живуть.

Це жінки, яким уже пізно боятися.

За матеріалами Марини Степанченко