Я прийшла в гості до подруги Тані й заклякла…
Все так ідеально і так красиво, що хочеться запитати,
де купити квиток в цей музей. Все так чисто, що хочеться дістати скальпель і
негайно почати оперувати. Не квартира, а рай перфекціоніста.
Книги поскладані за розміром. Різнобарвні свічки на
поличках поєднуються з малюнком на шторах. Цукерки в вазочці під колір шпалер.
Шарманнн.
- Пробач, я не встигла прибрати, -
сказала подруга і поправила декоративну подушку на модному дивані.
Знущається, чи що? - подумала я.
- Нічого, якось потерплю, - підіграла я.
Я жодного дня не жила в такому порядку і, мабуть, не
буду. Мій будинок - це осередок хаосу: всі кудись біжать, щось кидають,
забувають чашки з недопитим чаєм, дві купки шкарпеток боязко визирають з-під
ліжка, по підлозі в красивому безладді розкидані ляльки «Катя, прибери!!!», і підручники сина «Ти уроки зробив?». «І
хто-небудь, зніміть вже білизну з балкону, ви ж бачите, мені ніколи, я прибираю
за кішкою, яку знудило шерстю на диван».
Йдучи в гості, я впустила вішалку для верхнього одягу,
на якій висіла ціла гора одягу, причому не обов'язково верхнього.
«Зі мною щось не так, - думала я, насолоджуючись чужим затишком. -
Напевно, тільки надлюди живуть ось так, як на листівці...»
Я ніколи так не зможу.
Наступного дня, вранці я посварилася з дочкою. Їй два
роки, а це вік протесту.
В дитячому садочку планувалося урочисте
фотографування, потрібно ошатно одягнутися. Моя нехочуха відкидала одну сукню
за іншою, вимагала улюблену спідничку, яку я вчора кинула до прання, коли дочка
заляпана її супом.
Я пояснювала, благала, переконувала. В результаті
психанула, дістала з прання спідничку, на якій суп підсох і став непомітний, і
негайно ощасливила дочку. Вона весело й покірно одяглася і, щаслива, вирушила в
садок.
Гарну сукню я взяла з собою в пакеті, на випадок, якщо
передумає.
В садочку поблизу шафок метушилися батьки й діти.
Дівчатка-принцеси, з бантами та шпильками, в шикарних бальних сукнях пхикали
тому, що «мама взяла не ті туфельки» або «мені спекотно».
Моя ганяла в брудній спідничці та реготала над
іграшковим їжаком.
Мами обговорювали, чи варто гладити трусики та маєчки.
Більшість схилялася до того, що «тканина після прасування стає м'якше», і
взагалі «я кожен день прасую».
Я тихо сповзала від сорому під лавку. Я ніколи в житті
не погладила жодних трусів, ні своїх, ні чужих, а головний критерій при виборі
одягу – «зручно і не мнеться».
Одна мама просто в роздягальні відпарюєте доньці...
бант.
«Зі мною щось не так, - думала я, дивлячись на ідеальні сукні дівчаток. - Напевно,
лише надлюди живуть ось так, і прасують кожен день... »
Я ніколи так не зможу.
Я поцілувала дочку в маківку. Вона пахла копченостями.
Суп був гороховий.
- Катрусю, одягнімо сукню? Красива ж? Чи не так?
- Ні, не хочу! - затялася моя принцеса.
Я не стала наполягати. Я хочу, щоб на фотографії вона
була в чудовому настрої, як зараз. А не красива, але заплакана. Через багато
років я дивитимуся на це фото і радітиму від її солодкої кокетливої усмішки та
блискучих оченяток, а спідничку навіть не помічу і про суп забуду.
По дорозі на роботу я заїхала зробити макіяж до Юльки.
Юльці, на хвилиночку, під п'ятдесят, але виглядає вона на 25. Тому Юлька, а не
Юлія Михайлівна.
Коли я її бачу, завжди питаю:
- Ти в холодильнику спиш, Юлько? Чи молодильні яблука
жереш? Чи у тебе є портрет Доріана Грея, який за тебе старіє?
- Це ботокс, дитинко. Гімнастика для обличчя.
Косметологія. Тобі, до речі, теж пора. Он мімічні вже розперезалися, - каже Юлька і схиляється до мене близько-близько, наносячи
тоналку на мої прищики.
«Зі мною щось не так, - думаю я, дивлячись на її ідеальну шкіру. -
Напевно, лише надлюди живуть ось так, завжди молоді та свіжі...»
Я ніколи так не зможу.
Потім, вже напомаджена, я побігла на роботу. Точніше,
на зустріч з читачами. Нещодавно вийшла моя друга книга, і тепер я проводжу
зустрічі з тими, хто мене читає, і завжди з недовірливим захопленням роздаю
автографи: «Вам справді сподобалося?»
Я роблю те, що мені подобається, а мене за це ще й
дякують, справжнє щастя!
Після заходу я прийшла в гардероб і присіла на лавку за
стійкою, перевзуваючись з туфель в чоботи. Стороннім мене видно не було.
До стійки підійшли дві панянки. Вони натхненно розмовляли,
і я не одразу зрозуміла, що мова про мене.
- Я коли на таких людей дивлюся, мені здається, що зі
мною щось не так, - сказала одна.
- Ага, і я,
- підтримує інша. - Я б вийшла і померла там, на цій сцені. А вона жартує, сміється, ніби
не перед залом, а вдома. Дивлюся на неї й думаю: «Це ж якась суперлюдина. Я
ніколи так не зможу!»
Я виринула з-за стійки з криком «Зможете!», Вдарилася
коліном та налякала дівчат. Дивом не зламала стійку.
- Зможете! Зможете!! Зможете!!! - закричала я, потираючи забите коліно. - Але
є одне «якщо».
- Яке? -
посміхнулися дівчинки.
- Якщо захочете!!!
Моя подруга Таня - дизайнер, і її будинок - це її
візитівка. Створення цієї візитки забирає весь її час, сили й талант, тому що
її робота - це її покликання.
Залишається тільки фітнес, тому що такому будинку
треба відповідати. На інше часу не залишається, але Таня рада, що кожен день
може присвячувати улюбленій роботі, що її цінують клієнти, що у неї багато проєктів.
Це її вибір, і він робить її щасливою.
А у тих мам з роздягальні покликання - бути мамами.
Жити інтересами і потребами своїх дітей.
Діти так швидко ростуть, і скоро зовсім дорослі дочки й
сини підуть на побачення, тому ці мами ловлять момент і кайфують від можливості
прасувати сукенки й трусики своїм дітям, які, звичайно, цього не запам'ятають.
Зате мами запам'ятають. Запам'ятають цей солодкий
період, як найбільш зворушливий, коли у них було так багато можливостей бути
поруч з дітьми, відчувати себе мамами, потрібними, хорошими, ідеальними.
Найкращими.
Це їх вибір, і він робить їх щасливими.
Я пишу тексти. І це моє покликання. Я обираю саме цю
діяльність, тому що я егоїстка і хочу бути щасливою.
Тому що в цей момент я не просто щаслива, я вчу цьому
навику своїх дітей. Передаю їм ці флюїди внутрішнього тріумфу. Хоч і роблю це в
домашньому безладі, в халаті й зі зморшками, розсипаними обличчям.
Ми всі егоїсти. Ми робимо те, що робить нас щасливими,
інтуїтивно обираючи це з мільйона інших справ. І це чудово.
Це означає, що з усіма все так!
З усіма все нормально!
Просто хтось сьогодні в непрасованій білизні)))
Автор: Ольга
Савельєва