Я кохаю одруженого…


Чому деякі жінки надають перевагу одруженим чоловікам, хоча у них є можливість обирати з вільних й зустрічатися з ними аж до офіційного заміжжя. Винна в цьому любов чи щось ще?


Чому?

Безперечно, самій дівчині чи жінці набагато приємніше думати, що винна в цьому велика любов, якій не накажеш і яка зла, полюбиш й одруженого, якщо звалиться на голову. Зручна версія, одразу все пояснює й виправдовує.

Але якщо придивитися неупередженим поглядом, то можна помітити деякі закономірності.

1. Одружених любити безпечніше. Набагато менша ймовірність, особливо якщо він має дітей, наштовхнутися на сифілітика, повного морального виродка, маніяка і т.п. Хоча й це не виключено.

2. Одружених любити легше. Тобто менш накладно з точки зору проявів турботи, типу нагодувати, допомогти в будинку прибратися, шкарпетки, сорочки... хай це офіційна дружина робить, на те вона й штампик у паспорті має.

3. Одружених любити простіше. Жодних зобов'язань перед ним, його чи своїми рідними: фінансових, матеріальних й навіть моральних. Вся ця нісенітниця не пов'язує й не зобов'язує ні до чого. У разі розриву - сльози - найбільш витратна частина проєкту.

4. Одружені першими потрапляють в поле зору, тому що вони вже кимось обрані. Є така закономірність: якщо чоловік (або жінка) подобається хоча б одному представнику протилежної статі, то він (вона) подобається всім. Наче оповитий ароматами симпатії й випромінює привабливість.

Спрацьовує закон ринку: попит розвиває пропозицію. Якщо людина комусь подобається, значить в ній є якісь чудові якості, які повинні сподобатися й мені. У всякому разі, пропускати такий цінний екземпляр нерозумно.

5. З одруженим можна фліртувати хоч греблю гати, знаючи, що він уже зайнятий. Можна без наслідків задовольняти свою потребу в інтимі, чоловічій увазі, перевіряти його на стійкість, а себе - на здатність спокушати й т.д. При цьому не нести жодної відповідальності за продовження й підтримку відносин, за наслідки своєї легковажності, за те, що з ним тепер буде після того, як я його приручила.

Дуже зручно, знаєте, покористувався за взаємною згодою й пішов далі, нового жонатика шукати, щоб пограти з ним у вільні стосунки або у раптово спалахнулу пристрасть. Так можна бігати все життя, до речі, навчившись при цьому по максимуму вичавлювати з одружених різні заохочувальні бонуси, аж до нерухомості, рухомості й коштовностей. Тут вже все залежить від спритності та винахідливості мисливиці за гострими відчуттями. О ні, вибачте, від пристрасної жінки, яка не здатна впоратися зі власною велелюбною натурою.


Чому не варто...
Кожен, звичайно, вирішує сам для себе, варто чи не варто грати в цю гру. Хтось жити без неї не може й не сприймає нудного однозначного та правильного шлюбу з одним-єдиним чоловіком. Не будемо нікого осуджувати та вказувати шлях істинний.

Але якщо ви здорова жінка, то рано чи пізно вам захочеться мати сім'ю й дітей. В цьому немає нічого старомодного чи дурного. Так влаштована жіноча природа, і ми поки не в змозі, слава Богу, змінити цей природний хід речей. І не треба. Це ж прекрасно, мати будинок й коханих людей в ньому. Щастя жінки полягає в тому, щоб в її житті були хоча б два чоловіки, один з яких назве її коханою, а другий - матусею.

У разі, якщо ви покохали одруженого й віддаєте йому найдорожче, що у вас є - час свого життя, який неможливо повторити й повернути назад, подумайте про наслідки такого зв'язку.


Є жінки, які мало не все життя чекають, що їх коханці підуть з сім'ї та створять нову сім'ю з нею. Як би вони не вмовляли себе, які б пояснення не вигадували, в глибині душі кожна коханка сподівається стати єдиною дружиною. І хай він запевняє, що у нього з дружиною давно нічого немає, що він її не любить й живе лише заради дітей. Не вірте йому. Швидше за все, він не любить й вас. Просто йому так зручно й прикольно. Мати тиху пристань, де він ситий, чистий та задоволений - і вашу романтичну гавань, де йому дозволяють подуріти й відволіктися від сірих буднів. Він подурів, покопирсався з вами в осінньому листі, мав шалений інтим на даху хмарочоса, а потім додому. По годинах, щоб не спізнитися, а то дочка засмутиться, а то дружина щось запідозрить, скандал влаштує. Ні, він сумлінно буде обманювати і її, і вас, щоб не втратити цей статус й дбаючи за великим рахунком виключно про свою зручність.

Звичайно, в житті можуть бути такі непереборні обставини, як хвороба мами, дружини, дитини, як психологічні травми, що не дають можливості людям не обманювати один одного й любити не криючись. Але скажіть чесно, поклавши руку на серце, ви в це вірите? Вам хочеться все життя брати участь в цьому нескінченному марафоні брехні? Ви хочете витратити на це все своє життя? Всі свої безцінні душевні скарби, які могли б віддати тому чоловіку, який без будь-яких умов, тимчасових обмежень та іншої нісенітниці, любив би вас і був би з вами 24 години на добу, а може навіть більше. Але скажіть, як він потрапить у ваше життя, якщо ви зайняли його місце цією одруженою валізою без ручки, яку і кинути шкода, тому що вже прикипіли, звикли та типу кохаєте, й нести все важче з кожним роком. Воно вам треба?


Як з цим покінчити?
Сподіваюся, я не дуже тисну на вас, щоб ви прийняли правильне рішення? Не слухайте нічиїх порад, живіть власним розумом серцем. Воно єдине знає, як саме вам вчинити та що обрати.

Складність полягає лише в тому, що не всі люди вміють чути власне серце. Іноді вони настільки непослідовні в прийнятті рішень, так залежні від чужого впливу й власних помилок та очікувань, що порвати тривалі та відверто непотрібні й неправильні відносини (вони про це вже знають) просто не можуть. Не вистачає мужності, останньої краплі, останнього вирішального аргументу. Вони гадають: «А що далі? Самотність, заздрість до подруг, які мають те, від чого я добровільно відмовилася заради якогось міфічного душевного спокою, правди та надії на майбутню любов?».

Найстрашніше полягає в тому, що це кохання може й не статися. Життя - така непередбачувана річ. «Місце я звільнила для того єдиного, найголовнішого, найважливішого, коханого та справжнього, а де взяти його самого? Немає його й навряд чи вималюється в полі мого зору найближчим часом. Знову чекати? Дивитися на нудні самотні дерева в саду й сумувати про нездійсненне? Ні вже краще все залишити як є... »

Можна залишити. Можна змінити. Найважливіше, що не завадило б змінити - ставлення до того, що відбувається. Цей чоловік, якого ви нібито кохаєте і який не бажає кидати свою сім'ю та дав вам це зрозуміти неоднозначно: «Я ніколи не піду з сім'ї», - він використовує вас. Якщо ви не можете зважитися його кинути, залишайтеся з ним та радійте тому, що він вам дає на повну котушку. При цьому не виключайте можливості знайти свою справжню половину, від якої ви теж «ніколи не підете». Не зачиняйте дверей. Залиште шанс тому, хто любитиме вас без умов і кого ви теж любитимете без обмежень.

І ще... Мені здається, в цій ситуації вам все-таки треба пам'ятати не лише про себе та свої почуття, а про ту жінку, яка знає або здогадується про ваше існування. Спробуйте поставити себе на її місце, навіть якщо вважаєте її квочкою, розжирілою колодою, старою, яка за собою не стежить і т.п. Просто постарайтеся побачити в ній людину та відчути її біль, образу, розгубленість. Ніколи не думайте про неї зверхньо. У вашому випадку, вона переможниця, а не ви. Але мстити їй за це зв'язком з її чоловіком - кидати бумеранг, який рано чи пізно вдарить вас.

А взагалі, замість того щоб витрачатися на чужого чоловіка, чи не краще використовувати безцінний час на пошуки свого. А раптом під час цих пошуків вдасться знайти й саму себе. Це було б чудово!