Магічна сила писанки в українських звичаях та обрядах

За матеріалами: Спадщина Предків

Наші предки боялися й остерігалися злих духів та шанували добрих. Щоб прихилити до себе добрих духів або прогнати злих, нерідко використовували яйце, бо вважали, що воно очищує людину.

За первісними віруваннями багатьох народів, відлуння яких збереглося навіть у християнських церковних звичаях (наприклад, обряд «виводу»), породілля й новонароджена дитина, а також дім, де відбувалися пологи, вважалися нечистими. Тому злі духи їм шкодять. Вважали, що яйце приманює злих духів і забирає на себе всяку нечистоту. Померлі предки також деколи вважалися лихими духами. Щоб захиститися від їхнього недоброго впливу, вкладали їм до гробу яйце.

Тому наші предки вірили, що й писанка має магічну силу.

Є така приказка: «Дороге яєчко на Великдень». Саме до цього свята фарбують і розписують яйця. Потім їх святять і дарують своїм рідним та знайомим. Такий дарунок є виявом симпатії та прихильності. А ще він означає, що всі образи, які мали місце протягом року, слід великодушно забути. Якщо хтось посварився з кимсь, то на Великдень обов’язково мирився.

Писанку дарують дівчині - як побажання краси, а дівчина дарує хлопцеві - як вияв любові. Порівняння чиєїсь краси з писанкою було найвищою похвалою. Чоловіки обмінювались писанками на знак примирення - «Прости, Біг».

Не прийняти у дарунок від когось писанку або крашанку - означає дуже образити того, хто її дарує.

З давніх-давен наші предки вірили, що писанка має магічну силу.Старі люди й нині вважають писанку особливою святинею, оберегом, що приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Оскільки яйце вважається джерелом життя, символом сонця, початком світобудови, для розпису беруть запліднене яйце від домашньої курки. І в жодному разі його не можна варити, бо з вареного яйця не буде життя. За законами писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до нового Великодня, а потім розписується нове яйце. Адже протягом року в житті людини щось змінюється, вона прагне іншого, а отже, «замовляє» щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати чи розбивати її негоже. Якщо писанка випадково розбилася - треба «поховати» її в землю.

 

Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб воно зростало в силі.

Писанку приорювали в полі, щоб ліпше родило жито-пшениця.

 

Якщо кинути писанку позаду себе в полі під час сівби, то жито добре вродить.

 

Клали під поріг стайні, щоб велась худоба.

 

Зводячи нову хату, в кожнім кутку клали по писанці.

 

Писанки носили на могили батьків, дідів, дітей.

 

Писанки використовували як засіб для відгону деяких хвороб (наприклад, пропасниці), але така писанка мусила мати певні символічні знаки, бути висушеною і стертою в порошок.

Освячені писанки закопували на озимому полі, а шкаралупу з них після розговіння закопували в городі для доброго врожаю городини. Писанкою гладили худобу по хребту, щоб вона не хворіла, а шерсть її була блискучою (робили це перед першим весняним вигоном худоби на пасовисько). Писанку також клали у домовину покійнику, якщо людина помирала під час Великодніх свят. У кожній місцевості були своєрідні вірування, звичаї та обряди, пов’язані з писанками.

 

У деяких селах Волині, наприклад, вірили, що коли вмитися водою, в якій лежала писанка, то обличчя стане округлим і гладеньким, як яйце, і гарним, як писанка. У селах Равщини підвішували писанки під образами, вірячи в те, що вони охоронятимуть мешканців хати від злих духів. На Брідщині закопували писанки в полі, щоби збіжжя добре вродило. Освяченими писанками гасили пожежу, відводили блискавку, перекидаючи їх через хату. Вірили, що шкаралупою писанки можна прикликати і добро, і зло.

У наш час деякі вірування й обряди призабулися. Але в Україні зберігся звичай, за яким на Великдень кожна родина відвідує кладовище, щоб «похристосуватися з родичами». Крашанку чи писанку качають на могилі та лишають її на горбочку або на хресті. За іншим повір’ям, померлі родичі в цей день самі приходять розговітись, і тому на цвинтар ідуть тільки «на проводи» (через тиждень після Великодня).

 

Оскільки писанки вважалися оберегом проти всякого зла, тобто предметом із доброю, охоронною силою, їх не можна було споживати в їжу, вони були виключно предметом для виконання різних обрядових дій. Інші яйця, розмальовані різними фарбами, але не орнаментами (крашанки), можна було їсти.

Одним з найголовніших звичаїв, який передався нам з давніх-давен, є традиція розпочинати Великодній сніданок свяченим яйцем. Батько або мати ділить його на всіх членів сім’ї, а на краю стола, на тарілці залишає шматочок і для тих, кого немає в живих. А потім споживають свячені крашанки, паску, ковбасу, хрін тощо і промовляють один до одного: «Христос воскрес!»  А у відповідь чують: «Воістину воскрес!»

 

Вчені вважають, що в основі християнського Великодня, зокрема в образі Ісуса Христа покладені давні язичницькі вірування, пов'язані з Сонцем, яке «воскресало» на Рівнодення. Саме звідси й пішло слово - Великдень, тобто Великий День. 

У країнах Європи існував звичай на Великодні свята дарувати один одному крашанки. Цей звичай перетворився на ритуал, якого дотримувались не лише прості люди, а й вельможні особи.

 

Подарункові яйця робили з порцеляни, кришталю, дерева, коштовного каміння, срібла та золота. Це були справжні шедеври ювелірного мистецтва. Найвідомішими були подарункові яйця фірми Фаберже.

 

Вважають, що чим більше яєць буде подаровано й отримано в подарунок, тим щасливішим для людини буде наступний рік. Адже посвячені великодні писанки приносять у дім щастя, добробут і благословення.

 

Кажуть, що найперша писанка, одержана на Великдень, має чудодійну силу оберегу. Її зберігають до наступного Свята.

 

Магнетизм писанки існував завжди. Він існує і нині, здійснюючи цілющий вплив на наші душі. Тож насолоджуймося ними, захоплюймося і зцілюймося!

Ось що сказав про українську писанку Михайло Стельмах:

 

«Народ живе красою, вміє не лише створювати, а й обезсмертити себе у прекрасному. Скільки стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова і дужість повноліття, мудрість старості і присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю - смуток, з усмішкою - надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить їх знову і знову».

Автор: Ірина Клід