Великодні звичаї українців

Легенди про яйце і творення світу

У найстародавніших легендах з яйцем зв’язано уявлення про створення світу. Так, в Геродота записано, що сонячна птиця Фенікс (у мітології треба розуміти як літо) своїм пір’ям освітлює світ, але злий дух (зима, холод) краде (полонить) цю птицю в той час, як вона прилітає в храм бога Геліоса. У полоні вона встигає знести яйце, з якого потім знову народжується світ. Геліос для стародавніх єгиптян, а потім греків був богом богів, богом сонця, богом, що все передбачав. З часом його перетворено на Аполлона, якому з птиць присвячено півня та лебедя.

У пізніших грецьких письменників оповідається вже трохи інакше. Ця ж схожа на орла птиця Фенікс за кожних 500 років (у деяких за 540 і 1000 років) прилітає з Арабії до міста Геліополя до храму свого батька бога Ра, де помирає, а потім оживає; вона є душа бога Озіріса, бога рослинності. Як відомо, легенда про життя, смерть та воскресіння Озіріса стала за первовзір Ісуса у християн.

В єгипетській мітології яйце було атрибутом богів Кнефа та Пта. Кнеф (або Хнум) був у єгиптян заступником рослинності в нільських долинах; малювали його з головою кібця, увінчаною пір’ям. Так само бога сонця Пта теж малювали з головою птиці й яйцем у руці. Написи, що прочитали вчені під зображенням цього бога, говорять: на одному – «бог Пта котить яйце по небі», а на другому, що він «котить сонце по небі».

Дикуни з островів Полінезії світ символізують образом курки, всередині якої живе бог Тангароа. Вийшов цей бог з яйця, шкаралупи якого зробилися островами Полінезії. У фінській «Калевалі» світ створено теж з яйця. Це ж бачимо й у легендах та казках зулусів, індійців, поляків, чехів і інших народів.

Але поступово, з розвитком людства, значення яйця в казках зменшується. Так, в українській казці, що подає П.Куліш, один чоловік купив яйце, в якому було царство, а в казці «Про Кощея безсмертного» славнозвісний Іванушка одержує яйце, в якому знаходить уже тільки місто. Все таки символічне значення яйця залишається: при закладинах церков та будівель ще досі подекуди кладеться в підмурок яйця, – іноді звичайні, а іноді металеві.

Як бачимо, релігійно-символічного значіння яйце набуло ще в глибині тисячоліть людської історії, зв’язане воно і з уявленням про творення світу (Фенікс, Геліос, Ра, Тангароа), і з уявленням про сонячних богів та виникненням весняної рослинності! (Фенікс, Ра, Озіріс, Кнеф, Пта). Цілком природно, отже, що воно ввійшло і в християнську релігію, як одна з невід’ємних частин дохристиянських символік та мітологій, що стали за основу християнського віровчення.

Слід зазначити, що так само яйце ввійшло і в релігію персів-шиїтів, які в день нового року (святкується в травні місяці) обмінюються яйцями, вітаючи один одного.

За доказ тому, що великодню крашанку, а потім і писанку, християни запозичили із східних культів, може стати порівняння яйця із світом в отця церкви Івана Дамаскина, який каже: що “небо й земля в усьому подібні яйцеві: шкаралупа - небо, пліва - хмари, білок - вода, жовток - земля”. А відомо, що Іван Дамаскин жив поблизу тих єгипетських місцевостей, де ще за його часу жевріли культи Пта, Аполона й Озіріса.

Крашанки

Релігійно-побутового значення так само в дохристиянські часи набула й крашанка (пофарбоване яйце). Це стверджується одною з християнських легенд про Марію Маґдалиину, яка прийшла на проповідь до Риму й привітала імператора Тіберія, піднісши йому пофарбовані яйця. Згадка в легенді про пофарбовані яйця є доказ, що звичай вітати знатних осіб у такий спосіб уже в часи Тіберія існував. На подібне натрапляємо і в оповіданнях про Юлія Цезаря, який дістав дарунки підвладних східних царів «яйцями, оздобленими золотом і сріблом».

На Лівобережній Україні, особливо на Слобожанщині, крашанкою називають взагалі яйце. Це неправильно: яйце є яйце, крашанка - яйце фарбоване. Цього не треба забувати, бо, даючи пояснення про крашанку й яйце і вживаючи слова «крашанка» в розумінні яйця, легко заплутатись.

З часом навколо крашанок склалося безліч християнських казок та леґенд, зокрема в нас в Україні (див. у М. Драгоманова - «Малороссийские народньїе предания», потім у Куліша, Грінченка, Чубинського, Диминського - («Казки Поділля» тощо) та в Польщі. Особливо ж їх багато на Слобожанщині, Чернігівщині, Поділлі й Волині.

Характерно зазначити, що в нас подекуди ще досі обдаровують новорічних посівальників яйцями і що красять крашанки не лише на Великдень, а й після, протягом аж до зелених свят. Так само цікаво, що в старовину на Україні святилося в церкві крашанки не на Великдень, а напередодні, в суботу, за особливим ритуалом.

Звичаї

Із звичаїв з крашанками, що мають магічно-таємниче значіння, слід відзначити: звичай полоскати (обмивати) яйця, призначені для крашанок, лише «непочатою» (талою сніговою) водою, а потім цією водою вмиватися (дівчатам, щоб кращою бути), звичай пасічників дарувати крашанки бджолам, кидати крашанки в річки та озера для русалок та утоплеників, забороняється красити яйця жінкам підчас менструації та випробовується міцність крашанок, неодмінно б’ючи яйцем себе по зубах так, щоб окрасились зуби та губи. Останнє нагадує єгипетських жерців, які на ті дні, коли шукали мертвого Озіріса, розмальовували собі обличчя червоною фарбою.

З яких же причин яйце увійшло складовою частиною до великоднього ритуалу та звичаїв?

Первісній християнській церкві символічне значення яйця зовсім не було відоме. Так само воно не входило в коло пасхальних звичаїв первісних християн. У ті часи воно було лише продуктом ласої поживи, як було ним ще й у часи первісного скотарювання.

 

У коло весняних свят нашого пращура-скотаря входив день, коли вперше вигонили худобу на пастівник; до цього свята готувалися харчі пастухам. На обов’язку жінки – дружини скотаря - лежало подбати про ці харчі. А що харчів на весну залишалося мало, то дбайлива хазяйка приберігала на весну яйця. Тим то ще й досі багато селянок вважають за гріх витрачати яйця до великодня. Отже поступово, як пращурі наші переходили на осіле хліборобство, а християнська церква підпорядковувала собі звичаї народів, скотарські звичаї з яйцем почали прищеплюватися до великодніх і подальших християнських весняних свят.

Символи

Про самостійне значіння писанок згадок ніде не находимо, але, як уже зазначено, їхнє походження дуже й дуже давнє. Принаймні візерунки на писанках, що їх нині зберігається по наших музеях, якнайкраще це підтверджують.

Так, до деякої міри обов’язковим є для кожної господині та дівчини мати такі малюнки на писанках:

Сосенку або сонячнівку - візерунок, який зустрічаємо на стінах стародавніх християнських (у Києві мозаїка на стінах собору св. Софії) та дохристиянських, особливо єгипетських, храмів. Це символ сонця. Окремі малюнки – зірки здебільшого – на яйці не сполучаються між собою.

 

Греківку - візерунок цей має наукову назву меандр або а нагрєк. Це один з видів стародавньої орнаментики, за його батьківщину вважають Грецію. Зустрічається він і в Індії та на руїнах вавилонських храмів. Досить поширений і в нас по церквах.

 

Четвероногу або четверо ріг. Візерунок цей відомий в науковій орнаментиці за назвою тетраскел і являє собою відомий дикунський інструмент для добування вогню – свастику. Символічне значіння його, як знака бога вогню, першопричини життя, загальновідоме. Прийняли його за символічний знак і сучасні фашисти.

 

Тризуб або тризубець, ґабліна писанках має декілька варіантів. Відомий старослов’янський символ влади, а в мітології - символічна відзнака Нептуна - бога морів та мореплавців.

 

Закарлючка - це, як її називають у наших селах, в дійсності є мітичний символ сонця, що означає рух його по зодіаку. В орнаментиці має назву трикветр, а в стародавніх фінікіян був символом бога Ваала.

 

Шестикутник або шість клинців - зустрічається, як мітичний символ і амулет, майже в усіх народів, всіх верств, від дикунів, що мешкають на Каролінських островах, і північних лопарів до сучасних «цивілізованих» масонів. За дохристиянських часів був символом влади єврейських царів, тому вважається за священний символ в єврея-талмудиста («печать царя Соломона»). Релігійне значення знак цей мав у стародавніх індусів і знаменував собою бога Шіву (трикутник кутом угору) та бога Вішну (трикутник кутом униз); а разом поєднані ці два трикутники означали символ вогню й води - добра і зла. Був він і символом у багатьох гностичних сект перших віків християнства, а нині має ще не досить виявлене символічне значіння в індуських брахманів. Наші селяни подекуди ставлять його над дверима будівель і вірять, що він захищає від відьом, чортів, мерців, загалом від усякого чортовиння.

 

Баранячі роги - візерунок, що має дуже багато варіантів, особливо на Правобережжі. Загальне значення його, як символа агнця, відоме, але цікаво, що пояснень, чого саме його малюється на писанках, ніхто з селян не дає.

Загалом треба зазначити, що візерунки на писанках, навіть як галузь народної художньої творчості, досі не висвітлені.

Великодні ігри: гаївки, хороводи

Великодні українські народні ігри слід категорично відрізняти від російських. Українські великодні «гаївки» лише в одній пісні про «Кострубонька» мають далеку схожість з похороном Ярила; в усьому ж іншому - цілковита протилежність російському хороводу. У той час, коли в хороводі беруть участь усі, хто бажає, верховодить на ньому здебільшого жінка-вдовиця й відбувається він де попало, на вулиці чи в подвір’ї, - українські великодні гаївки відбуваються тільки або на цвинтарі, або біля церкви, верховодить на них весела й найжвавіша дівчина, а беруть участь у них виключно дівчата. Лише в одному випадку – це коли відбувається гра «Володар» - в них бере участь чотирирічний хлопчик.

 

Загалом треба вважати, що коли хоровод мало зв’язаний з народною мітологією і являє собою в росіян відбиток мішаних виробничих сільськогосподарських процесів пізніших часів, гаївки близько стоять від певного стародавнього слов’янського культу. На це вказує й сама назва їхня - «гаївки». Ця назва пішла не від слова марно «гаяти час», як намагаються довести це деякі наші етнографи, а від слова «гай» (садок, лісок) та «говіти» (виконувати релігійне правило). 

 

Слов’яни свої релігійні звичаї завжди справляли в лісах, в гаях і Гаяли (гаїли) час в них не з своєї охоти, а виконували релігійні обов’язки, що пізніше зосередилися навколо храмів. Таким чином гаївка - це назва певного весняного культу. «Кострубонько» – це похорон зимового бога Бакха; слідом за цією грою дівчата «віддають колодія» парубкам, цебто платять писанками парубкам за ту горілку, що підчас «бахуса» (колодія) хлопці брали їм, відкуплюючись від «колодки». Слідом за «Кострубоньком» починається весела гра в «Зеленого Шума», а що «Зелений Шум» нагадує якогось воскреслого бога весняної рослинності – не підлягає ніякому сумніву. Доказом цьому - слова самої ж гаївки:

А в нашого Шума
Зеленая, шуба.
А Шум ходить по діброві...

Звичайно, з часом зміни, що їх вносили процеси розвитку сільського господарства й взагалі економічні процеси народного життя, відбилися й на гаївках, особливо на них відбилося класове та політичне рабство трудящих мас. Останнє особливо яскраво виявлено в гаївці «Явірок», де, між іншим, є такі слова:

 

Кілько в решеті водиці-водиці,
Стільки панам правдиці-правдиці.
Кілько в решеті дірочок-дірочок,
Стільки панам болячок-болячок.

Так само досить відбито в гаївках і колишнє становище дівчини в селянській родині, яка на весняний час готується бути відданою заміж. В гаївках вилито всю ненависть дівочу й до парубків, що «вибирають» собі жінку, і до майбутніх свекрух. Так, характерні місця в гаївках відзначають, що

Сидять хлопці під мостом, їдять жабу із хвостом...

А сваху, майбутню свекруху, що прийшла на оглядини, вітають так:

Єдну жабу вареную, А другую печеную – Їж, сваню, їж...

В гаївці, що співається на Поділлі й Волині, за назвою «Жельман», є такі місця.

Перша група дівчат, що наче б приводить жениха, звертається до другої, яка начебто має панну на відданні, і пояснює, що прийшли:

За панною Жельман,
За панною, єго брат,
За панною Жельманова
І братова з ушисткой родиной.

З інших великодніх звичаїв з крашанками цікава гра в «котка». Грають у нього по-різному, але колись, тай тепер подекуди, котять крашанки чи писанки колом по дерев’яний мисці, ситі, решеті тощо. У грі бере участь здебільшого двоє, що котять свої крашанки навздогін одну за одною; чия крашанка розбиває крашанку іншого, той бере собі розбиту. Ця гра відбивала й відбиває стародавнє котіння яйця - сонця по небу, була особливо поширена в монастирях, але православна церква в XVIIстолітті її заборонила. Про подібну гру написано в оповіданні Г.Квітки-Основ’яненка «От тобі й скарб».

Автор: Як Ковальчук,

За матеріалами: Культурно-історичний, просвітницький портал «Спадщина Предків»