Притча про протилежну думку
Раптом вони почули, як один перехожий каже іншому:
- Поглянь на цього бідного хлопчика. Його маленькі
ніжки ледь встигають за віслюком. А жорстокий батько не знає жалю.
Чоловік взяв ці
слова близько до серця. Зліз з віслюка й звелів сину їхати верхи. Не минуло
й кількох хвилин, як вони зустріли інших перехожих, які почали показувати на
них пальцями й хитати головами:
- Яка ганьба!
Малий їде верхи, як султан, а його бідолашний батько біжить слідом.
Хлопчик страшенно
зніяковів й попросив батька сісти позаду нього.
- Люди
добрі, подивіться на це, заголосила якась жінка. - Як вони мучать нещасну
тварину! У неї вже хребет провис, а старий і малий нероби сидять на бідному віслюку, як
на канапі.
Батько з сином
мовчки злізли з віслюка й, понуривши голови, побрели далі.
За рогом вони
зустріли інших перехожих, які почали насміхатись з них:
- Чого це
ваш віслюк нічого не робить, не приносить жодної користі, навіть не везе когось
із вас на собі?
Батько зітхнув,
пригостив віслюка соломою й сказав синові:
-
Хоч би що ми робили, хлопче, обов’язково знайдеться той, хто з нами не
погодиться. Гадаю, ми самі маємо вирішувати, як нам мандрувати.