Чому наше майбутнє залежить від читання

Неймовірна стаття англійського письменника-фантаста Ніла Геймана про користь читання. 

 

Це не просто туманне міркування, а дуже зрозумілий й послідовний доказ, здавалося б, очевидних речей.

 

✔ Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, покажіть їм цей текст. 

 

✔ Якщо у вас є друзі, які переконують, що скоро всі книги стануть електронними, покажіть їм цей текст. 

 

✔ Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. 

 

✔Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви лише замислюєтеся про те, що та як читати з дітьми, тим паче прочитайте цей текст.

Отже, я збираюся поговорити з вами про читання й про те, що читання художньої літератури та читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.

Очевидно, що я дуже упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. 

 

Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи тексти й записуючи їх. 

 

Безперечно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки й бібліотекарі існували та сприяли любові до читання й існуванню місць, де можна читати. 

 

Тож я упереджений як письменник. 

 

Але я набагато більше упереджений як читач.

Якось я був у Нью-Йорку й почув розмову про будівництво приватних в'язниць - ця індустрія стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнє зростання - скільки камер їм знадобиться? Яка буде кількість ув’язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуванні підлітків (тих, які читають та тих, які не читають). В цьому немає прямої залежності, не можна стверджувати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між чинниками очевидний.

Грамотні люди читають художню літературу.

У художньої літератури є два призначення:

По-перше, вона викликає залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, й ти маєш дізнатися, чим це все закінчиться... в цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі і є задоволенням. 

 

Одного разу усвідомивши це, ви станете на шляху до постійного читання.

Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей - це навчити їх читати й показати, що читання - це приємна розвага. 

 

Знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ й дозвольте їх прочитати.

Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати й шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, й занурюються всередину цих історій. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, - це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.

По-друге, художня література викликає емпатію. Коли ви переглядаєте телепередачу чи фільм, ви сприймаєте речі, що відбуваються чужими очима. 

 

Художня проза - розвиває уяву, створюєте ваш світ. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця й світи, про які ви б й не дізналися. Ви стаєте кимось іншим, й коли повернетеся у свій світ, то щось в вас трошки зміниться.

 

Література здатна показати нам інший світ. 

 

Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. 

 

Одного разу відвідавши інші світи, ви ніколи не зможете задовольнятися світом, в якому виросли. 

 

Невдоволення - це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати й вдосконалювати свої світи, робити їх іншими, кращими.

Надійний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, зробити так, щоб поруч не було книг та місць, де діти б могли їх прочитати. 

 

Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких відвозили мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.

Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це дозвілля, це прихисток й це доступ до інформації.

Я гадаю, що тут вся справа в природі інформації. 

 

Інформація має ціну, а правильна інформація - неоціненна. 

 

Впродовж всієї історії людства ми жили в час браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо й завжди дорого вартувало. 

 

Інформація була цінною річчю, й ті, хто володіли нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

В останні роки ми відійшли від браку інформації й підійшли до перенасичення нею. 

 

Ерік Шмідт з Google, запевняє, що кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. 

 

Це  близько п'яти ексабайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. 

 

Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. 

 

Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед безлічі інформації те, що нам дійсно потрібно.

Книги - це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. 

 

Людство створило себе, розвивалося, породило знання, які можна розвивати, а не постійно запам'ятовувати. 

 

Є легенди, старші за країни, казки, які надовго пережили культури й стіни, в яких вони були вперше викладені.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. 

 

Ви заглушуєте голоси минулого й шкодите майбутньому.

Ми маємо читати вголос нашим дітям. 

 

Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ви вже втомилися. Говорити різними голосами, зацікавлювати їх й не припиняти читати лише тому, що вони самі навчилися це робити.  

 

Читання вголос має стати моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.

Ми маємо користуватися нашою мовою. 

 

Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, називати речі своїми іменами. 

 

Ми не маємо намагатися заморозити мову, вважати, її мертвою річчю, яку треба тільки шанувати. 

 

Ми маємо використовувати мову як живу річ, яка розвивається, яка змінюється, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням й вимові змінюватися з часом.

Письменники - особливо дитячі - мають зобов'язання перед читачами. 

 

Ми маємо писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література - це правдива брехня, крім усього іншого. 

 

Ми маємо не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. 

 

Один з кращих засобів для тих, хто читає з неохотою - це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми маємо говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист та передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. 

 

Ми не маємо проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. 

 

І ми не маємо ніколи, за жодних обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося б прочитати самим.

Всі ми - дорослі й діти, письменники та читачі - маємо мріяти. 

 

Ми маємо вигадувати. 

 

Легко вдати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство незмірне, а особистість менша ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. 

 

Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ, особистості створюють майбутнє, й вони роблять це, знаючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. 

 

Я серйозно. 

 

Зупиніться на мить й погляньте на приміщення, в якому ви перебуваєте. 

 

Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. 

 

Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумано. 

 

Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, й придумав стілець. 

 

Ця кімната й всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місці існують тому, що знову й знову люди щось придумують.

Ми маємо робити речі прекрасними. 

 

Не робити світ жахливішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. 

 

Ми маємо прибирати за собою, й не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали й спотворили.

 

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою й мудрою. 

 

Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок.

Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони читатимуть, їм читатимуть, вони уявлятимуть й розумітимуть.

За матеріалами статті Ніла Геймана