Маленька брехня, яку я говорю своєму чоловікові щодня
Заради його ж блага.
Чесність - одна з якостей, яку багато людей поставлять в список важливих складових відносин. Без чесності не може бути довіри, а без довіри не може бути любові.
Це правда, але насправді все трохи складніше.
Я заміжня вже майже 2 роки, хоча знаю свого чоловіка більше ніж 10 років. Коли ми побралися, ми вже деякий час жили разом, так що я не думала, що після весілля щось суттєво зміниться.
Спочатку здавалося, що й не змінилося. Було навіть прикольно називати один одного чоловіком й дружиною - хоча від цього я відчувала себе старою. Але в іншому ми продовжували жити як раніше.
Але щось все-таки змінилося. На емоційному рівні я більше відчувала наш зв'язок. Адже ми дали одне одному обіцянку провести все життя разом й завжди намагатися робити один одного щасливими. Звучить красиво, але ще це лякає.
Те, що робить щасливою мене, не завжди робить щасливим його, і навпаки. Звичайно, вся справа в компромісі й спробі знайти правильний баланс. Але іноді легше сказати маленьку брехню, ніж завжди говорити правду й «боротися за свої права» - принаймні, заради щасливого шлюбу.
Це проявляється, наприклад, в тому, що я говорю, ніби не заперечую, що він подивиться футбол після роботи, хоча насправді я хочу випити з ним вина й поговорити про те, як пройшов наш день. Це може засмучувати мене, але я знаю, що любить спорт й використовує цей час, щоб розслабитися й абстрагуватися від усього. Тому я обманюю і знаходжу собі інше заняття, або телефоную подрузі, якщо мені справді потрібно з кимось поговорити.
Іноді, звичайно, я можу обманювати про щось більше. Це відбувається досить несподівано, так що я навіть не замислююсь про це. Наприклад, чоловік часто запитує, чи щаслива я. Просте запитання, на яке я киваю головою, хоча в думках виникає список того, через що я не відчуваю себе сповна щасливою. Але якщо я озвучу це, то його просте запитання перетвориться в довгу й виснажливу розмову.
Я знаю, що у мене прекрасне життя, але я не можу сказати, що я на 100% щаслива. Я просто ще не досягла всього, що мені потрібно, щоб відчувати себе абсолютно щасливою. Є те, чим я пожертвувала заради свого шлюбу, проєкти, які я відклала, мрії, яких не досягла - все, щоб наш шлюб відбувся. Але я не дозволю моєму чоловікові дізнатися це.
Дехто може сказати, що я уникаю конфлікту, але у мене є інша причина брехати чоловікові про своє щастя.
Я не хочу, щоб він думав, що це його вина.
Я знаю, що він дуже старається зробити мене щасливою, я знаю, що він любить мене - і це все, що важливо. Я не хочу, щоб він відчував себе погано, коли я скажу йому правду, та й це не допоможе ситуації. То навіщо?
Говорити йому про всі мої переживання, страхи й жалі не потрібно. Тому я просто киваю, посміхаюся і чекаю, коли він мене поцілує, коли відповідає мені «Я теж».
І раптом всі мої переживання минають. То можливо, в цей момент, я й не брехала зовсім…
