Пані

  Більшість людей переконані, що пропаганда - це щось грубе, примітивне і застаріле: гучні лозунги, плакатні обличчя, телевізійний галас і фальш, які випирають так само очевидно, як дешева декорація в погано знятій виставі.   Але в реальному житті маніпуляція майже ніколи не виглядає як маніпуляція. Вона виглядає як турбота. Як «здоровий глузд». Як «ну це ж і так очевидно».   Особливо в країні, яка живе у війні, напрузі, втраті, втомі й постійній інформаційній турбулентності. Там, де нервова система і так на межі, будь-яке повідомлення, яке обіцяє прості відповіді, швидко знаходить вдячну аудиторію.   Пропаганда не завжди змінює вашу думку. Частіше вона змінює ваш спосіб думати.   Ось 20 ознак, що вас намагаються не інформувати, а підштовхувати до потрібних висновків:   Маленька перевірка перед початком: якщо, читаючи цей список, ви переконані, що це не про вас, а про «когось іншого» - це вже перша ознака, що пропаганда працює....

    Панічну атаку часто описують як «раптовий напад страху». Але це занадто поверхнево. Страх - лише видима частина процесу. Насправді панічна атака - це момент, коли тіло оголошує надзвичайний стан, бо психіку надто довго не слухали. Коли ви роками «тримаєтесь», «справляєтесь», «не драматизуєте» - організм рано чи пізно вирішує, що дипломатія закінчилась, і переходить до сирен та червоних ламп  🚨   Що насправді відбувається в тілі   З біологічної точки зору панічна атака - це активація системи «бий або тікай». Серце прискорюється, дихання стає поверхневим, м’язи напружуються, зір може «звужуватись» , з’являється запаморочення, тремор, нудота, відчуття нереальності. Часто зовнішньої небезпеки немає. Загроза - всередині. І вона накопичувалась не хвилини, а місяці або роки.   Панічна атака - це не несправність. Це сигналізація. Вона не питає, чи вам зараз зручно її чути. Вона просто вмикається.   Міф про «слабку психіку»  ...

    Після кожного тексту про токсичних батьків в коментарях з’являється не діалог, а напруга. «А тепер напишіть про токсичних дітей», «Чому завжди винні батьки?»...   Ці коментарі з’являються не тоді, коли цікаво . Вони з’являються тоді, коли неприємно .   Бо тема «токсичних дітей» звучить дуже зручно. Вона обіцяє просту відповідь на складну історію: якщо щось пішло не так - значить, проблема точно в дитині. Можна зітхнути, кивнути і не заглиблюватися в деталі.   І саме тут прості пояснення закінчуються. Виникає інше питання: хто в цій системі задає правила гри?   Уявімо собі «токсичну дитину» . Вона маніпулює. Провокує. Не поважає кордони. Влаштовує істерики. Знецінює. Тисне.   Тепер зупинимося на секунду і подивимось на це без емоцій.   У дитини майже немає важелів. Ні влади, ні ресурсів, ні права голосу. Є лише поведінка і емоції.     Це її єдиний спосіб бути почутою у світі дорослих.   І...