Казка про марну жертву

Просто і наочно про те, як ми руйнуємо власне життя.

- Тут займають чергу на жертвоприношення?

- Тут, тут! За мною будете. Я номер 852, ви - 853.

- Ой, леле ... Це коли ж моя черга дійде?

- Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім'я чого жертву приносите?

- Я - в ім'я любові. А ви?

- А я - в ім'я дітей. Діти - це моє все!

- А ви яку жертву принесли?

- Своє особисте життя. Аби діти були здорові й щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороший чоловік - не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб під наглядом були, доглянуті, нагодовані. Все їм, все дітям! Собі - нічого.

- Ой, а я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками... Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося... У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з'явився, але... От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче... Каже, що звик до мене... А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо…

*****

Відчиняються двері, лунає голос: «№852, проходьте!».

- Ой, я пішла. Я так хвилююся!!! А що як жертву не приймуть?

№853 стискається у грудочку і чекає виклику.

Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить №852.

- Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?

- Ні... Тут, виявляється, є випробувальний термін. Відправили ще подумати.

- А як? А чому? Чому не одразу?

- Ой, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Та нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте й погляньте на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев'ять земель, а син телефонує раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє... Я йому: «Та за що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мамо, в наше життя, ради Бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я так старалася?

*****

З дверей кабінету долинає: «Наступний! №853!».

- Ой, тепер я... Господи, ви ж мене зовсім з колії вибили... Це що ж таке робиться??? Ой, добре!

- Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?

- Стосунки...

- Зрозуміло... Ну, показуйте свої стосунки.

- Ось... Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже милі. І свіженькі, неношені, ми всього пів року тому познайомилися.

- Заради чого ви ними жертвуєте?

- Заради збереження сім'ї...

- Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати?

- Ну так, є! У чоловіка, правда, є коханка, давно вже, він до неї бігає, обманює весь час, просто сил жодних немає.

- А ви що?

- Ну а що я? З'явився в моєму житті інший чоловік, стосунки зав'язалися.

- То ви ці нові стосунки в жертву принесли?

- Так... Щоб сім'ю зберегти.

- Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка - інша жінка. У вас - інший чоловік. Де ж тут сім'я?

- Ну і що? За паспортом ми все ще одружені! Значить, сім'я.

- Тобто вас все влаштовує?

- Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!

- Але проміняти сім'ю на нові стосунки не наважуєтеся, так?

- Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу... Загалом, мені їх не шкода!

- Ну, якщо вам їх не шкода, тоді нам - тим більше. Давайте вашу жертву.

- А мені говорили, що у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?

- Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле... Ми вам про сучасне покажемо. Вмикаємо, дивіться.

- Ой, ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось такий маю вигляд??? Це брехня! Я за собою доглядаю.

- Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проєктується.

- Що, ось так??? Плечі опущені, губи стиснуті, очі тьмяні, волосся обвисло...

- Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче...

- А це що за хлопчик? Гарненький такий... Дивіться, як він до мене горнеться!

- Не впізнали? Це ж ваш чоловік. У проєкції душі, звісно.

- Чоловік? Що за нісенітниці! Він же доросла людина!

- А в душі - дитина. І голубиться до вас, як до матусі...

- Справді, він і в житті такий! Горнеться. Леститься!

- Значить, не ви до нього, а він до вас?

- Ну, я з дитинства засвоїла - жінка має бути сильною, мудрою і рішучою. Вона має і сім'єю керувати, і чоловіка направляти!

- Ну так воно і є. Сильна, мудра та рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і пробачить. Так?

- Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані... Він такий винуватий має вигляд, і до лахудри своєї ось-ось знову побіжить, але ж я його люблю!

- Так воно і трапляється в житті: хлопчик пограється в пісочниці, і повертається додому. До матусі. Поплаче в фартух, якщо провинився... Гаразд, кінець фільму. Завершуймо нашу зустріч. Будете кохання в жертву приносити? Не передумали?

- А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?

- А його у вас немає. При такому сьогоденні - втече ваш дорослий «малюк», як не до іншої жінки, то у хворобу. Або зовсім - в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться...

- Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе в жертву приносити буду ???

- А вам видніше. Може, вам шалено подобається бути такою матусею! Більше, ніж дружиною.

- Ні, ні! Мені подобається бути коханою жінкою!

- Ну, матусі теж бувають коханими жінками, навіть часто. То що? Готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишився хлопчиком?

- Ні... Не готова. Мені треба поміркувати.

- Звісно. Ми тут даємо час на роздуми.

- А поради ви даєте?

- Охоче. Навіть з задоволенням.

- Скажіть, а що треба зробити, щоб мій чоловік... ну, виріс, чи що?

- Припинити бути матусею. Повернутися обличчям до себе й навчитися бути Жінкою. Звабливою, зворушливою, загадковою, бажаною. Такій, якій квіти дарувати хочеться й серенади співати, а не плакати у неї на грудях.

- Справді? Ви думаєте, допоможе?

- Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки оберете бути Жінкою. Але якщо що - то ви приходьте! Стосунки у вас просто чудові, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей у світі про такі мріють? Тож, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних - ласкаво просимо!

- Я подумаю…

*****

№853 розгублено виходить з кабінету, з острахом притискаючи до грудей стосунки.

№854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.

- Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.

Двері зачиняються...

А коридором ходять люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар'єру, таланти, можливості - все те, що вони готові самовіддано принести в жертву...

За матеріалами психолога-казкотерапевта Ірини Сьоміної