10 речей, відпустивши які, я стала вільною

 «Я не розв'язую проблеми. Я змінюю свій тип мислення. І тоді проблеми вирішуються самі по собі»,  

- Луїза Хей

 

Коли я озираюся на своє життя, то розумію, що прагнення до досконалості було моїм найгіршим ворогом. Я росла в атмосфері високих очікувань, й кожен мій день в школі здавався мені змаганням, в якому я боролася за почесне місце кращої учениці в класі.

У десятирічному я віці вірила, що тупа - лише тому, що мій мозок погано справлявся з математикою. У мене були високі оцінки з гуманітарних предметів, але в східноєвропейській культурі, яка мене формувала, це не вважалося ознакою блискучого розуму.

Набагато пізніше, вже у дорослому віці, я часто вважала себе недостатньо хорошою, недостатньо красивою, недостатньо розумною або недостатньо успішною. Відчувала себе негідною кохання, невартою зарплати, яка б відповідала б моїм талантам та навичкам, й зовсім недостойною того, щоб спробувати отримати цікаву мені посаду на роботі.

Зараз моє життя зовсім інше, і я приймаю нову себе з величезною радістю та вдячністю. Люблю себе такою, яка я є. Я щаслива в шлюбі, роблю те, що вмію найкраще й отримую від цього задоволення.

Тож як сталися ці зміни?

Якось я випадково натрапила на відео з назвою «Ви можете зцілити своє життя» Луїзи Хей. Зараз я вже розумію, що це зовсім не було випадковістю. Учитель завжди з'являється на шляху учня, лише коли він готовий - але не раніше чи пізніше. І це чиста правда!

Слова Луїзи були по-справжньому чарівними, здавалося, кожне слово проникало просто в серце. Я нарешті відчула себе вдома - в тому чудовому, теплому й затишному просторі, де було зовсім нормально бути собою:

 

«Я люблю і ціную себе такою, яка я є. Я цілісна й досконала особистість, і життя любить мене».

Далі я відкрила для себе праці Уейна Дайера, Байрон Кейті та дона Мігеля Руїса, які допомогли мені виділити у своєму напруженому графіку час для того, щоб зайнятися собою. Час для того, щоб зрозуміти життя й навчитися чомусь новому. Їх вчення допомогли мені відмовитися від старих й закостенілих шаблонів мислення, нав'язаних культурою обмежувальних ліній, які лише заважали рухатися вперед, до справжнього щастя.

Після того, як я пройшла чималий шлях спроб та помилок, намагаючись застосувати їхню мудрість до свого життя, мої зусилля увінчалися успіхом, і я знайшла нове почуття досконалої свободи:

Ось, як я цього досягла:

1. Я відмовилася від бажання бути досконалою в усьому.

Я абсолютно прекрасна й прекрасно недосконала, і саме це дозволяє мені бути собою.

Нарешті я змогла дихнути на повні груди, коли зрозуміла, що досконалість - це міраж, ілюзія, хиткий серпанок на горизонті. Що її просто не існує. Я перестала наповнювати своє життя стресом, безрезультатно намагаючись стати досконалою.

Я навчилася приймати свої помилки, як можливості для зростання, можливості навчитися чомусь новому й стати мудрішою. 

 

Якщо мені щось не вдається, це не означає, що я невдаха, адже я - це не те, що я роблю. Іноді я перемагаю, іноді отримую досвід і дізнаюся щось нове й цінне. Але я ніколи не програю.

«Те, на що ви здатні, доклавши максимуму зусиль, змінюється час від часу: коли ви хворі, ваш максимум однозначно нижчий від максимуму здорової людини. Але в будь-яких обставинах, що б не трапилося, робіть максимум того, на що здатні, й ви позбавите себе від самокопання, самобичування й жалю», 

- дон Мігель Руїс

2. Я відмовилася від прагнення постійно бути завантаженою (байдуже чим).

Я зрозуміла, що бути постійно завантаженою справами й нічого не встигати - це зовсім не ознака працьовитості, й зовсім не чеснота. Тому навчилася дослухатися до свого тіла, й мені більше не соромно, якщо я нічого не роблю. Мені більше не соромно відпочивати, якщо мені це потрібно. Я знаю, що іноді мені треба перезарядити батарейки мого тіла й душі, і не вважаю, що маю перед кимось за це виправдовуватися, навіть перед собою.

Тепер, якщо у мене немає часу на себе, я вигризаю у свого розкладу цей час, і створюю його сама. Дивлюся хороший фільм, слухаю музику, читаю гарну книгу, співаю в душі, гуляю парком, щоб відновити свій зв'язок з природою... Словом, роблю те, що змушує моє серце радіти.

«Я людина, а не робот. 

Не ставте знак рівності між почуттям власної гідності й тим, скільки всього ви робите, і наскільки ви добре це робите. Ви - це не те, що ви робите. Тому що якщо ви - те, що ви робите, то варто вам припинити це робити, і вас не стане», 

 - Уейн Дайер

3. Я відмовилася від самокритики.

О, я, як і раніше, уважно дослухаюся до внутрішнього голосу... Але я не лаю себе, я ставлюся до себе з увагою й повагою. Я припинила говорити собі те, що ніколи б не сказала не те що другу, але навіть знайомому. Зрозуміла, що я самодостатня й повноцінна особистість.

Я зрозуміла, що моє життя не завжди справедливе, і я далеко не завжди отримую те, що хочу. Я не отримую те, що, як вважаю, заслуговую. Саме тому так важливо вірити в себе, й вважати себе гідною лише найкращого, що може запропонувати це життя.

«Ви постійно критикуєте себе ось уже кілька років поспіль, й це абсолютно не працює. Спробуйте частіше хвалити й заохочувати себе, і побачите, що буде»,  

- Луїза Хей

4. Я відмовилася від бажання звинувачувати інших людей.

Тепер я чітко знаю, що кожного разу, коли звинувачую у чомусь іншу людину, я зображаю з себе жертву. Звинувачувати інших в тому, що вони забирають мій час, гроші чи мою любов, просто нечесно, тому що я, і лише я, вирішую, скільки чого з усього цього давати, й кому. Знаю, що ніхто не може заподіяти мені біль або засмутити мене без моєї свідомої (а може, й підсвідомої) згоди.

Натомість я вирішила, відтепер й надалі, брати відповідальність за те, що відчуваю, як дію та що думаю. Я сама відповідальна за власне життя, та знаю, що будь-яке майбутнє, яке у мене буде, стане наслідком прийнятих мною рішень. Я та, в кого вірю, і та, ким обираю бути.

«Будь-які звинувачення - лише марна трата часу. Навіть якщо ви переконаєте себе в тому, що у всіх ваших бідах винен хтось інший, це ніяк вас не змінить. Ви можете досягти успіху в тому, щоб змусити іншу людину відчути свою провину, але ви не досягнете успіху в зміні або усуненні того, що робить вас нещасними»,  

- Уейн Дайер

5. Я відмовилася від оцінювальних суджень.

Знаю, що у кожної людини свій шлях, а мій обов'язок - зосередитися на власному. Знаю, що кожного разу, коли намагаюся судити інших людей, насправді реагую на те, що турбує мене в мені самій. Якщо я бачу, що хтось грубо поводиться, то це означає, що я теж можу бути грубою, і мене це турбує - інакше як би я могла побачити це в собі?

«Звинувачуючи або засуджуючи когось іншого, ви позбавляєте себе можливості змінити власне життя. А беручи відповідальність за свої оцінки й судження, ви отримуєте силу, здатну при необхідності все змінити»,  

- Байрон Кейті

6. Я відмовилася від звички припускати чи здогадуватися, що інші думають, хочуть або відчувають.

Пам'ятаю про те, що я - це не вони, і я ніяк не можу дізнатися, що вони відчувають й що думають.

Я припинила складати в голові уявні сценарії й більше не дозволяю своєму розуму грати зі мною в ці дурні ігри. Щоразу, коли мене починає турбувати те, що роблять чи кажуть інші люди, я згадую, що настав час поглянути на реальність тверезим поглядом.

З книги Байрон Кейті я навчилася уважно досліджувати думки що мене турбують, і частіше ставити собі одне просте запитання: «А чи правда це?» Адже багато моїх припущень, цілком ймовірно, дуже далекі від істини.

Наприклад, я можу допускати, що не подобаюся комусь, хоча насправді у цієї людини просто видався невдалий день, і за інших обставин ми цілком могли б знайти спільну мову. А може, ця людина просто сором'язлива, й маскує це за удаваною грубістю. Не всі люди однакові, й не варто навіть припускати, що це так.

Я усвідомлюю, що просто не можу знати, про що думає інша людина - просто тому, що я не вона, мій розум очищається від зайвих думок. І я можу мати справу з цією людиною з відкритим серцем та душею.

«Я вважаю, що припущення, зроблені без краплі сумніву, стали джерелом всіх воєн й всього миру на моїй планеті»,  

- Байрон Кейті

7. Я відмовилася від бажання змагатися з іншими людьми.

Тепер я знаю, що бажання випередити інших людей - це всього лише крик мого его, спраглого підтвердження моєї значущості. Але насправді для того, щоб я відчула себе гідною й значущою, мені зовсім не потрібно, щоб хтось обов'язково програв в тому чи іншому змаганні. Я люблю гармонію, співпрацю та взаємну вигоду.

Я припинила порівнювати себе з іншими людьми. Замість цього я почала будувати стосунки з іншими людьми, ґрунтуючись на любові, а не на страху. Вірю в те, що цей світ - світ достатку, і нам всім вистачить в ньому місця. Вірю в те, що ми живемо в доброзичливому Всесвіті, в якому достатньо всього й для всіх, включаючи мене.

«Любов - це співпраця, а не суперництво», 

- Уейн Дайер

8. Я відмовилася від безцільної погоні за щастям.

Я більше не проєктую своє щастя кудись у далечінь, в уявне майбутнє, в надії на те, що одного разу, коли у мене буде та робота, цей чудовий будинок, машина, досягнення й так далі, тоді я буду щаслива. Я навчилася знаходити щастя в маленьких життєвих радощах й приймаю єдину реальність, яка насправді існує в цьому світі - реальність сьогодення - з радістю та вдячністю.

Я перестала чекати вихідних, як єдиних днів, коли відчувала себе по-справжньому живою, тому що зрозуміла, що кожен день - це неоціненний дар, і що кожен момент мого життя однаково цінний й однаково важливий.

Коли я усвідомила, що замість того, щоб бути виснаженою стресом, можу радіти життю щодня, все радикально змінилося. Я вдячна за все, чим та ким є, і за все, що у мене є - за здорове тіло й розум, за люблячу сім'ю, за кілька справжніх, вірних друзів та за роботу, яку люблю.

«Я помітила, що Всесвіт має очевидну пристрасть до подяки. Що більше ви вдячні за те, що у вас є, то більше ви отримаєте нового»,

- Луїза Хей

9. Я відмовилася від переживань щодо майбутнього.

Я прийняла той простий факт, що в цьому житті є речі й обставини, які я не можу контролювати, як не намагаюся. Кожен раз, коли ловлю себе на тому, що занадто хвилююся, кажу собі: «Не турбуйся. Час покаже».

Можливо, я не завжди отримую те, що хочу, але зате завжди отримую те, що мені треба. Вірю в те, що ми живемо в розумному Всесвіті, де у всього є свій сенс, навіть якщо його й не видно одразу. Знаю, що іноді навіть часу потрібен час, і тут вже нічого не вдієш.

«Життя просте. Все в ньому відбувається для вас, а не з вами. Все відбувається саме в той момент, коли це має статися, не надто рано й не занадто пізно. І вам зовсім не обов'язково має подобатися те, що трапилося... Просто буде простіше, якщо вам воно все ж подобатиметься»,  

- Байрон Кейті

10. Я припинила намагатися задобрювати інших людей.

Я більше не шукаю в інших людях зовнішнього підтвердження власної значущості, щоб могти відчути себе коханою чи потрібною. Зрозуміла, що турбуючись про те, що про мене думають інші, лише даремно витрачаю свій час. Думки інших людей про мене більше говорять про них самих, й про те, що вони бачать в мені крізь лінзи свого сприйняття - про мене ж справжню вони не свідчать нічого.

Я перестала очікувати, що інші дадуть мені те, чого не могла або не хотіла дати собі сама - любов, турботу й увагу. Любити себе, любити себе абсолютно - тіло, розум й душу - це зовсім не егоїзм.

Я навчилася приймати правильні рішення для вищого блага (і не лише власного), не турбуючись про те, як би не розчарувати інших людей. Люди самі розчаровують себе, встановлюючи для себе нереалістичні очікування щодо того, ким вони хочуть, щоб я була, або того, чим я, на їхню думку, повинна займатися.

Говорити «ні», коли я не хочу робити те, що меніц не подобається - ознака не егоїзму, а турботи про себе, й відмови виконувати вказівки тих, хто зовсім не обов'язково дбає про мої інтереси. Якщо хтось вважає, що я неодмінно «повинна» щось зробити, навіть якщо сама так не вважаю, я це просто не роблю.

Я прагну до того, що мені по-справжньому подобається, і чого хочу. У чому різниця? В тому, що мої бажання йдуть зсередини, на відміну від того, що намагаються нав'язати мені ззовні. Завжди сама вирішую, як, на що, і з ким витрачатиму свій безцінний час. Знаю, що мій час - це кров мого життя, і його вже не повернути.

Моє життя стосується тільки мене, і лише у мене є право вирішувати за мене. Життя дано мені для того, щоб жити, а не існувати. Тому, я прагну прожити його так, як хочу, ні перед ким не вибачаючись, і ні про що не шкодуючи.

«Те, що роблять інші люди, вони роблять зовсім не через вас або для вас. Те, що говорять й роблять інші люди, є проекцією їх власної реальності та власних бажань. Лише тоді, коли ви здобудете імунітет до думок й вчинків інших людей, ви перестанете бути жертвою безглуздих страждань», 

- дон Мігель Руїс

*****

Моє перетворення в впевнену в собі й таку, що усвідомлює довколишній світ людину, якою я є зараз, відбулося зовсім не за одну ніч. Це був послідовний й поступовий процес, який вимагав (і досі вимагає) постійної роботи над собою.

Сьогодні я продовжую вчитися в Школі життя, й кожен день для мене стає чудовою можливістю дізнатися щось нове. Знаю, що в мені досить сил і рішучості, щоб створити власну реальність - за допомогою власних думок. Саме тому завжди намагаюся підживлювати свій розум здоровими та сильними думками, пам'ятаючи про те, що мій розум має неймовірну силу.