Ефект Пігмаліона: очікування збуваються!

Ефект Пігмаліона - це явище, яке полягає в тому, що людина, переконана у правильності/правдивості тієї чи іншої інформації, мимоволі поводитися таким чином, що ця інформація отримує підтвердження.

Історія питання

Міфологічний цар Кіпру і, за сумісництвом, грецький скульптор Пігмаліон, за легендою, створив статую дівчини небаченої краси. І що довше він милувався справою своїх рук, то більше знаходив в ній чудових достоїнств. 

 

Незабаром Пігмаліону стало здаватися, що жодна з земних жінок не здатна зрівнятися зі статуєю, яку він створив. Назвавши своє творіння Галатеєю, Пігмаліон проводив дні та ночі безперервно, милуючись красунею зі слонової кістки, захоплюючись її принадами, обдаровуючи її щедрими дарами, шепочучи ніжні слова кохання...

Одного святкового дня закоханий скульптор звернувся до Афродіти з палкою молитвою оживити його кохану, й богиня кохання відгукнулася на його прохання. 

 

Не тямлячи себе від щастя, помчав Пігмаліон у свою майстерню, де чекала його найвродливіша з жінок. Жива, тепла та любляча - Галатея виявилася саме такою, якою й хотів бачити її той, хто її створив. 

 

Пігмаліон отримав те, що хотів, - його віра й пристрасне бажання допомогли мрії втілитися в реальність. Подібний психологічний феномен очікувань, що справджуються й лежить в основі ефекту Пігмаліона.

Ефект Пігмаліона (або ефект Розенталя) - це психологічний феномен, який полягає в тому, що очікування людиною здійснення передбачення багато в чому визначає характер її дій та інтерпретацію реакцій довколишніх, що й провокує самоздійснення пророцтва.

Ефект Пігмаліона

Або, простіше кажучи, коли ми твердо переконані, в достовірності якоїсь інформації, ми часто діємо таким чином, що ця інформація отримує реальне підтвердження.

Переконливим доказом цього є знаменитий експеримент, проведений в 1968 році американськими психологами Робертом Розенталем та Ленором Якобсон.

Діти Розенталя

Дослідники Розенталь та Якобсон на початку навчального року навідалися в одну зі шкіл Сан-Франциско для того, щоб визначити рівень інтелекту учнів. 

 

В результаті, в кожному з класів ними було відібрано по кілька учнів, які, на думку психологів, були наділені видатними розумовими здібностями. «Якщо навіть поки ці діти ніяк не заявили про себе, - найближчим часом їх інтелектуальний потенціал неодмінно розкриється! Чекайте!» - запевнили добряче здивованих педагогів Якобсон та Розенталь. 

 

У вчителів був привід для подиву, - річ у тому, що учні, яких дослідники готували в інтелектуальні світила, поки жодним чином не демонстрували особливих схильностей до розумової діяльності. Ну, тобто серед тих, хто відстає у розвитку вони не значилися, але й «зірок з неба» теж не хапали. 

 

«Що ж, дослідникам, напевно, видніше» - вирішили вчителі й стали чекати від вибраних учнів обіцяних результатів.

Між іншим, учнів з нібито високим рівнем IQ психологи обрали абсолютно випадково, «від ліхтаря»! 

 

Найцікавіше, що коли в кінці навчального року Розенталь та Якобсон знову завітали в уже знайому школу з метою виміряти коефіцієнт інтелекту учнів, вони виявили, що ті діти, які були оголошені ними особливо здібними, й справді показали високий рівень IQ!

Тобто, експеримент цілком переконливо довів: ми отримуємо те, у що віримо.  

 

Так, шкільні вчителі, увірували в високий інтелектуальний потенціал окремих учнів, мимоволі передали ці очікування й самим учням, а ті, своєю чергою, виправдали надії всіх хто в них повірив й досягли значних результатів.  

 

Одним словом, що хочеш - те й отримуєш.

Особливо це стосується дітей з неблагополучних сімей, від яких ніхто й нічого доброго не чекає. Тож не дивно, що найгірші очікування довколишніх в подібних випадках справджуються. Й навпаки, варто авансом похвалити таку дитину, повірити в неї, як, окрилена цією вірою, вона «розправляє плечі» й змінюється буквально на очах.

Втім, мова йде, звісно, не лише про дітей. 

 

Керівники, які пов'язують свої позитивні очікування з певними співробітниками, оптимістично налаштований лікар, впевнений в тому, що його пацієнт благополучно вилікується від хвороби, - теж створюють особливий мікроклімат, в якому самооцінка й віра в себе у підлеглого чи пацієнта зростає, а його успіхи - множаться.