Все з нуля. Як жінки змінюють своє життя
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах збудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без стогонів й скиглення...
Викликав якось доставлення їжі додому. Зазвичай приїжджають молоді хлопці, а тут - жінка, за сорок. Не важко вам, питаю. «Ні, - усміхається. - Це набагато легше, ніж експертом-криміналістом. Я ж майор поліції. У відставці».
Звичайно, я не міг її просто так відпустити. Розпочав розмову. Вона рада була побалакати, замерзла й стомилася до вечора.
Дві вищих освіти. Медична та юридична. Двадцять років стажу в органах. Робота за викликом: викрадення, крадіжки, вбивства. Бувало, що «пахала» на чотири районних відділи. Як тільки змогла вийти на пенсію за стажем - одразу звільнилася. «Робота там - пекло! А у нас двоє дітей, рік за роком, треба ними займатися».
Кур'єром вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні майора. Вона, звичайно, тітка крута, поліційний гарт, рухи різкі, погляд допитливий. Володіє самбо, чудово стріляє. Але розвозить їжу: «Даруйте, але у них цей салат закінчився, вони вам на інший замінили й дали ще десерт, в подарунок. Нічого?».
Нічого, пані майор, нічого.
Мене завжди вражала здатність жінок різко все кинути й почати заново. Якщо такі обставини. Адже була майором, далі б стала полковником, може, дослужилася б до великого гарного кабінету. А там - і генералом, чому ні? Але річ у тому, що всі ці звання, цяцьки й кабінети дуже важливі для чоловіків, це вони їх висиджуватимуть роками, товстіючи й наближаючись до інсульту. Нормальній жінці вони не потрібні. У неї діти, у неї інші турботи. І ось так, легко, з майора поліції вона стала звичайним кур'єром, бігає містом з величезною торбою за спиною. І ні про що шкодує.
Жінка - створіння з дуже гнучкою психікою й пластичним мисленням. І в тому її порятунок. Думаю, тому жінки й живуть довше за чоловіків. Вони легше пристосовуються до будь-яких обставин. Чоловік - консерватор, чоловік - зануда, йому важливо рухатися по своїй колії, крок в сторону - для нього вже стрес.
***
У 90-ті роки я бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. А жити якось треба. Чоловік лягав на диван й страждав: «Я ж людина з вищою освітою! І я без роботи!». А дружина, теж з вищою освітою, хапала величезні сумки й мчала до Туреччини за барахлом. Ставала човникаркою. Ще вчора вона сиділа в хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні була зіпрілою тіткою з баулами.
Чи мріяла вона про таке світле майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко змінювала все своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де в колбах нової дійсності вона здобувала своє «золото».
Ось реальна історія сімейної пари, з якою я знайомий:
Роман та Юлія були геофізики. У 90-ті втратили роботу. Роман намагався зайнятися бізнесом, відкрив торгову ятку, але одразу ж прогорів й до того ж заробив виразку. Впав в депресію. Тоді Юля влаштувалася в представництво однієї компанії. Звичайною секретаркою, вона добре володіла англійською. Так, кандидат наук - і секретаркою. І це її зовсім не ламало. Треба жити, годувати чоловіка та сина, тут не до гордині. А через три роки вона вже відкрила власну маленьку фірму, вона легко влилася в нову реальність. Чоловік і далі страждав, він же хотів щось робити, але Юля йому сказала: «Знаєш що? Давай ти будеш у нас домогосподарем! А я зароблятиму». І Роман легко погодився.
Але тут хоча б чоловік, хоча б свій будинок, є тили.
А скільки історій, коли розлучення, і жінка раптово втрачає все. Вона опиняється буквально на вулиці.
Чоловіки бувають дуже безжальні в таких ситуаціях.
Одна моя добра знайома жила з хлопцем, душа в душу, вони не розписувалися, це видавалося звичайною формальністю. Він добре заробляв, Олена навіть інститут не закінчила, хлопець переконував, що завжди її забезпечуватиме. «Ось він, мій принц!» - думала щаслива Олена. Народила. А потім цей принц завів нову подружку й виставив Олену з донькою на вулицю. Аліменти платив сміховинні. Олена опинилася в чужому місті, без житла, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до батьків, але там маленька квартира і хворий батько. І тоді Олена сказала: «Я виживу! Я самостійно вирощу дочку принцесою, раз з принцом мені не пощастило».
Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса.
І Олена пішла працювати офіціанткою. Тому що більше нікуди не брали. Знімала кімнату. Одночасно вчилася на візажистку. Три роки були нестерпно важкими, вона не висипалася, їй доводилося доїдати на кухні те, що залишилося від відвідувачів ресторану. В одних черевичках ходила дві зими поспіль, але доньці купувала гарні сукні. І Олена вижила. Без жодних багатих залицяльників та раптових удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Багато залицяльників. Дочка вчиться в Англії. Нещодавно в модний салон заглянула та сама, через яку Олену вигнав «принц». Олена впізнала її. Звеліла, щоб обслужили якнайкраще. По завершенню вийшла до клієнтки сама й повідомила: «Для вас сьогодні все безплатно, голубонько. Передавайте вітання чоловікові». І пішла...
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах побудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без стогонів й скиглення. Майстри зі скиглення - це якраз чоловіки.
Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді - вони скоріше ящірки. Відкидають хвіст, коли притискає. І несуться далі, відрощуючи новий хвіст. Їх не зупинити, не впіймати, не знищити...