Якщо сім'я тримається виключно на жіночому терпінні, то це не сім'я


Іноді мені здається, що мільйони наших жінок жорстоко обдурили, переконавши їх у тому, що сім'я має триматися на їхній покорі, терпінні та на «жіночій мудрості»

 

Мами та бабусі, вирощені в культі загального терпіння, передавали дочкам думку: «Я терпіла, і ти терпи». І цю думку ніхто не піддавав критиці.

 

Терпіти пропонується в сім'ї та на роботі, вдома і в гостях, навіть наодинці з собою жінка хай не байдикує, а вправляється в терпінні. Бо ж «Бог терпів, і нам велів».


Деякі жінки, які все життя прожили не так, як хотіли, й ніколи не були щасливі, навіть хваляться своїм терпінням, так ніби демонструють бойові нагороди.

 

- Я терплю чоловіка-алкоголіка вже 20 років! Всі вони однакові!

 

- Та що ти! А я от терплю побої й винос речей з будинку вже 37 років! Нещодавно ось відзначали!

 

- Та що там ви! Я взагалі все життя тільки те й роблю, що терплю...

 

Може здатися навіть, що терпіти - це якась особлива витримка, винятковий героїзм та стійкість, вміння жертвувати собою заради інших. 

 

Але я переконана, що дискомфорт ніколи не виникає в нашому житті просто так. Природа не стала б розвивати складну систему сигналів й сповіщень, які не дають жодної інформації.

 

Вигляд зіпсованої їжі, наприклад, нам огидний тому, що така їжа несе в собі небезпеку. Якщо її з'їсти, можна сильно отруїтися й довго хворіти. Тому вона для нас неприємно пахне, неапетитно виглядає, і якби ви вирішили її їсти, то вам довелося б докласти чимало зусиль, щоб переступити природний бар'єр.

 

Якщо занурити руку в гарячу ванну, то тримати її там буде нестерпно. Рецептори кричатимуть про те, що там - небезпека, можна зваритися. Так, цей опір можна подолати вольовим зусиллям. Але чим це закінчиться? Опіком?

 

Так само і моральний біль, і приниження, і образа, і порушення кордонів змушують нас почуватися погано. Якщо в сімейному житті (чи на роботі, або в «дружній» компанії, не важливо) постійно доводиться терпіти, то це не просто так. Це означає, що нас там постійно ображають, принижують, морально варять в окропі, або пропонують покуштувати протухлих страв, від яких нам стане погано.

 

Мало того, навіть якщо ми затиснемо ніс, заплющимо очі, й швидесенько проковтнемо зіпсоване м'ясо, то на цьому справа не закінчиться. Воно ще довго отруюватиме наш організм токсинами, позбавлятиме сил, викликатиме нудоту й слабкість, а якщо проробляти такий фокус регулярно, то можна сильно підірвати здоров'я.

 

Втім, так воно в житті часто й буває. Ті почуття, які приборкали, прожили, перетерпіли, вилазять у вигляді хронічних хвороб, ранніх інфарктів, підозрілих пухлин...

 

Якщо людині здається, що їй погано, нестерпно, її не поважають й з нею не рахуються, на ній економлять та її обманюють - швидше за все, їй не здається. І цей дискомфорт - знак, що настав час щось змінювати, виправляти, вирішувати.

 

А якщо виправити неможливо, домовлятися немає з ким, й ремонтувати пізно - то треба терміново тікати, йти, не дозволяючи годувати себе зіпсованим.

 

Однак, корисне терпіння - це про стійкість у подоланні перешкод й готовність до труднощів. Про можливість відмовити собі в малому заради більшого. Пожертвувати хвилинним задоволенням заради здоров'я.

 

А шкідливе терпіння - про звичку залишатися на місці, навіть якщо розумієш, що тобі там відчайдушно погано. Про придушення природних інстинктів, на кшталт інстинкту самозбереження. Про переконаність, що так і треба, так роблять усі.

 

Я впевнена, що всесвіт мудрий, і якби йому було потрібно, щоб ми терпіли, страждали й не могли з цим нічого вдіяти, то ми народилися б грибами, а не жінками!

 

Сім'я не може триматися на постійному терпінні й «жіночій мудрості», так званій навченій безпорадності. А ось хронічні захворювання, відчуття себе нещасною й злите в унітаз життя - цілком можуть.


За матеріалами Морена Морана