Страждання не роблять тебе кращою - це найбільша брехня, в яку ти віриш
У мене для них дуже погана новина.
Вас обдурили...
Страждання саме по собі нікого не робить чистішим, духовнішим чи ближчим до небес.
Страждання дано людині для того, щоб вона збагнула, що рухається в хибному напрямку.
Страждання - це не мета, а інструмент, навігатор, сигналізація.
Але люди плутають сигналізацію з автомобілем. І думають, що на стражданні можна кудись заїхати.
Але в’їхати на стражданнях можна лише у ще більші страждання.
Коли людина відчуває біль - це сигнал «зміни ситуацію». Дуже проста і зрозуміла сигнальна система.
Наприклад, живе жінка з чоловіком, який п'є, принижує, гуляє тощо. Її страждання вже волають їй - зміни це. Але вона вперто продовжує жити з тим, хто завдає їй страждань. Ще й переконує себе, що її вічний біль - це медаль на грудях. І що більше вона страждає, то більше щастя заслужить потім🙈.
Зрештою, вона досягає лише ще більшого страждання. І більше нічого.
Інший приклад - працює людина на роботі, де її не цінують, мало платять, знецінюють її працю. Страждає. Але продовжує там працювати. А потім скаржиться нащадкам - та що ви знаєте про життя! От я настраждалася, все життя терпіла...
Загалом, прикладів безліч…
Але духовне зростання починається НЕ зі страждання.
Ви можете мучитися рік, два, вісімнадцять, та хоч усе життя.
Духовне зростання починається з запитання собі: «Що мені зробити, щоб це змінити?».
Але мишки продовжують їсти кактус…
Тому що так в нас заведено. Це навіть заохочується - терпіти біль, жертвувати собою.
Але навіщо?
Щоб отримати сумнівний статус страждальниці, а наприкінці життя традиційне «відмучилась, біднесенька»...
Духовне зростання починається з моменту усвідомлення - так, я страждаю, і я хочу це змінити.
І зовсім неважливо, чи страждали ви до цього моменту пробудження двадцять років, чи двадцять хвилин.
Час не має жодного значення, як і кількість ваших митарств.
Якщо ви страждали 20 років, це свідчить не про ваш героїзм, а про те, що до вас надто довго доходить.