Красива великодня історія про вербову гілочку
Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму
вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона
не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не
ламалася.
І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю,
і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити
очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на
гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по
стовбуру.
- Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже! - бадьоро
співав він, біжучи стовбуром та гілочками.
Ось так поступово бруньки почали наливатися соком,
набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що
змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки.
- Ой, які гарненькі котики! - замилувалася синичка. -
Пухнасті й білі, немов сніг!
Але, на відміну від снігу, пухнасті котики могли
нагрівати. Ось чому, коли мороз ще боровся за своє існування і намагався
скувати землю і все живе, до вербиці зліталося мале птаство і вмощувалося поміж
гілочками, тулячи до котиків свої змерзлі дзьобики, аби нагрітися.
Та й самі котики, дарма що маленькі й тендітні, дуже
стійко витримували мороз завдяки своїй пухнастій одежині.
Але в природі все живе поступово змінюється. З кожним
днем сили морозу меншали, а теплого сонечка - більшали. Сніг перетворився на
струмочки і побіг долами-гаями, з вирію почали повертатися перші перелітні
птахи, а галявини уквітчали весняні квіти.
За цей час і з вербою сталися зміни - котики почали
міняти свою одежину і ставали все жовтішими й жовтішими, аж поки вербиця і
зовсім скинула свій пухнастий наряд. Замість нього на світ визирнули малесенькі
зелені листочки.
А одного дня прийшли люди і набрали цілий оберемок
вербових гілочок.
- Ой, куди ж це ви? - захвилювалася синичка, яка вже
встигла подружитися із вербою.
- До церкви, - гордо мовило вербове гілля, - через
кілька днів настане Вербна неділя, яка без нас не може обійтися.
Як ви добре знаєте, цікавості у синички не бракує.
Вона полетіла за людьми і почала за ними спостерігати. Через деякий час
побачила, як безліч людей почало збиратися у церкві, а згодом залунали дзвони і
кожен, хто виходив з церкви, мав при собі гілочку верби.
- Не я б’ю, верба б’є, за тиждень - Великдень! -
промовляли люди і легенько хлестали один одного свяченою вербовою гілкою.
І ця радісна звістка піднімалася все вище й вище в
небо, розносячи радість усім віруючим. Господарі почали прибирати в садках, а
господині взялися завзято за писанки та паски, але про свячену вербу не забули
- одні поклали її над дверима, інші - над іконою, вірячи в те, що вона обереже
їх від злих сил та напасті.
© Людмила Дорош
