Я перестала носити високі підбори: 10 речей, які я вже не роблю

 

Хотілося б написати, що я завжди була впевненою в собі, знала як поводитися, що сказати та як робити. Але ж ні. Років до 35 я була доволі закомплексованою, обтяженою різноманітними «так не можна» й «це не зручно»…

 

Всі ці «повинності» тягнуться з дитинства. Батьківські установки з одного боку річ корисна, але дуже підступна. Правила впроваджені в юному віці, коли ми не здатні критично оцінювати інформацію й найбільше на світі не хочемо засмучувати батьків, стають автопілотом, який часто веде не туди у дорослому житті. 

 

Щоб збагнути це, мені довелося розібрати й зібрати себе заново.

 

Частину заборон ми створюємо самостійно. Стикаючись з невдачами та болем, ми формуємо ті правила, які дозволять нам уникати негативного досвіду в майбутньому. 

 

Але захищаючи себе від болю, ми захищаємо себе й від життя. Батьківський паркан довкола нас, обростає й нашим власним парканом. Через який нам буває складно зрозуміти, де ми справжні й чого ми хочемо.

 

Коли мені було вже майже 40 я почала, якщо не вистрибувати, то хоча б визирати з-за власної огорожі й ставити собі питання «що я хочу» і «чому я роблю те, чого не хочу».

 

Тепер я вже не роблю наступні 10 речей:

 

1. Я перестала носити високі підбори.

Так, вони додають зросту й «корегують» довжину ніг. Мої ноги туфлях на шпильках виглядають приголомшливо. Але для жінки, яка веде активний спосіб життя, пересуватися в них нашими тротуарами чи їздити громадським транспортом - справжній подвиг.

Та й на святі чи вечірці, я хочу рухатися й відчувати радість, а не те, як набрякають й гудуть мої ноги.

 

2. Я перестала думати, що інтим, тіло й фізіологія - це щось сороміцьке.

Моє тіло не ідеальне, у мене є зморшки та целюліт. У мене є критичні дні, трапляються прищі й розлад шлунку. І якщо чоловік гидливо кривиться від слова «місячні» або непритомніє від прохання купити мені прокладки - нам з ним не по дорозі.

 

3. Я перестала підтримувати контакти з міркувань «раптом знадобиться», «незручно відмовити», «хороша людина, не хочеться образити».

Довкола мене дорогі мені люди. Так, я відкрита для нових знайомств. Але якщо спілкування починає обтяжувати, я його припиняю. 

Танго танцюють двоє. І я за це анітрохи не почуваюся винною.

 

4. Я перестала звинувачувати себе за те, що я роблю й чого не роблю.

За те, що я не така як від мене очікують. 

 

Якщо я не хочу відповідати на дзвінок о 10 вечора, я не відповідаю. 

 

Якщо я помилилася, я готова попросити вибачення, але не готова бути постійно винною й безперервно перепрошувати.

 

Якщо мене обтяжує чиєсь прохання, я відмовляю. Але відмовляю саме в цьому проханні й пояснюю чому. 

 

Якщо інша людина очікує від мене постійного «так», то це точно не моя турбота.

 

5. Я перестала очікувати чогось від інших та робити поспішні висновки.

Намагаюся приймати події та людей такими, які вони є. І не поспішаю навішувати «ярликів». Навіть дуже фатальні або образливі ситуації можуть мати вагомі причини. Тому даю шанс собі та іншим хоча б порозумітися.

 

6. Я перестала соромитися нагадувати про те, що мені щось пообіцяли.

Я відповідально ставлюся до того, що обіцяю сама й намагаюся виконувати зобов'язання. 

Обіцянка - це попередня домовленість. Якщо в іншої сторони змінилися обставини, я маю право про це знати.

 

7. Я перестала соромитися грошей.

І того, що вони для мене важливі. Ми живемо в матеріальному світі, де гроші є перепусткою. Ми всі докладаємо багато зусиль, щоб заробити гроші. Але чомусь у багатьох досі сидить радянська установка, про те, що гроші - це зло. А цінності мають бути духовними. А ось мати матеріальні блага - низько.  

 

Низько мати подвійну мораль - любити гроші й заперечувати це!

  

8. Я перестала міряти людей статусом.

І дбати про власний. Кретин, хам та мерзотник - є єдиними критеріями, за якими я відсіваю контакти. Професія, територіальна приналежність й будь-які інші ідентичності значення не мають.

 

9. Я перестала жити шаблонами «ще рано» і «вже пізно».

У житті немає таких шкал. Хтось вперше виходить заміж в 18 років, а хтось в 45. Хтось здобуває вищу освіту у 20, а хтось в 64. Все що відбувається з нами - відбувається вчасно. І для кожного цей час свій.

 

10. Я перестала боятися пробувати щось нове та помилятися.

Коли ти розумієш, що нікому нічого не винна, життя підкидає тобі багато різних можливостей. Тепер я пробую кожну з них на смак, на вигляд та на інтерес.

 

Я не знаю, чи можна стати абсолютно вільною від надбаних заборон. Швидше за все, що ні. Але навіть коли ти, хоч трохи розсуваєш рамки, світ для тебе стає ширшим й різноманітнішим.

 

Розширюймо свої горизонти!