Пекуча отрута знецінення: чому деяким людям боляче від того, що у вас щось або десь добре
Знецінення - це такий захисний механізм психіки, при якому людина занижує значення чогось.
Інакше кажучи, людині боляче від того, що у вас все добре. І для того, щоб полегшити цей біль, вона знецінює у власних очах ваші заслуги.
*****
Вона мріяла про цей момент кілька років. Намагалася не витрачати грошей на маленькі радості, два роки поспіль не їздила до моря, сама готувала сніданки й вечері, замість того, щоб перекусити в кафе. Але все це дурниці, тому що сьогодні вона дістала товстий конверт з новенькими хрусткими купюрами й обміняла його на пухнасте й майже невагоме диво. Шубка пестилася до шкіри шовковою підкладкою й терлася до щоки м'якими та теплими шерстинками комірця. Невже, невже - ця молода жінка, яка дивиться на неї з дзеркала палким поглядом - вона сама?
Цілий день у неї знаходилися справи біля шафи, на якій, просто поверх дверцят, висіла її радісна мрія, кольору кави з молоком. Вона усміхалася, гладила шовковисте хутро й мріяла, щоб швидше прийшла зима. А ввечері зайшли подружки, щоб за чаєм з цукерками оцінити обновку. Вони весело щебетали, до того часу, поки господиня, мов королева, граційно зайшла до кімнати у своїй новій шубі.
Посмішки стерлися, голоси замовкли. Її звісно привітали з покупкою, сказали, що шуба красива - щоправда, той колір не зовсім їй до лиця. Потім довго сперечалися, які шуби кращі - грецькі, турецькі чи італійські, й одностайно прийшли до висновку, що соболь та шиншила - це краще, ніж норка. Поохкали, що хутро дуже швидко витирається, що вже через місяць шуба втрачає блиск. Згадали, що світові зірки давно носять лише штучне хутро, а ми всі, мов з кам'яного віку...
Пізно ввечері вона змивала шоколад з чайних блюдець й, раз у раз, витирала сльози, які струмками лилися по щоках. А ще сумнівалася - чи не повернути шубу в магазин...
*****
Вам таке знайомо?
Особисто мені - так, дуже й дуже знайомо. Пам'ятаю, як кілька років тому я мріяла про білу шубу. Так, не варто, тому що... Але ж вона така ніжна, така справді мі-мі-мі. І ось, моя мрія збулася, і я одягла цю шубку (штучну, між іншим) на ювілей подруги. Поки іменинниця приймала гостей й подарунки, я стояла під перехресним вогнем її приятельок, які розповідали мені, як швидко ця шуба пожовтіє, потьмяніє та витреться. Яка вона марка й непрактична. Я до цього часу пам'ятаю, як ледь стримувала бажання піти з ресторану.
Знецінення...
Що ж, нумо розбиратися - що це за почуття й чому трапляється.
Я переконана - людей, які б не відчули на собі цю пекучу отруту, навряд чи можна зустріти. Інша справа, як до цього ставитися.
Знецінення - це такий захисний механізм психіки, при якому людина занижує значення чогось. Це спосіб дозволяє людині зберегти себе й уникнути болю від зіткнення з нестерпними для неї почуттями.
Наприклад, люди одного кола - всі приблизно однакові, у всіх все однаково. Завжди можна на життя поскаржитися, на країну, на уряд й так далі за списком. І раптом хтось із найближчого оточення виривається вперед. Починає щось робити й головне (о, жах!) йому починає вдаватися. А його оточення не може це визнати, прийняти й пережити?!
Виходить, що, мало того, що в іншого все добре, виходить, що ми тут всі хто: невдахи, ледарі, демагоги? Та бути такого не може!!!
У тебе дитина перемогла на конкурсі юних моделей?
Ой, та чого тільки не домагаються за батьківські гроші!
Фотографії, зняті тобою, надрукували в журналі?
Та хто зараз читає ці журнали!
Тебе, таку далеко не худу, чоловік любить?
Ще чого, через квартиру він з тобою! Та й зраджує точно.
Ти збираєшся видати книгу?
Звісно, зараз друкують будь-який «відстій» - головне, щоб гроші були.
Твій чоловік купив нове авто?
Звичайно, до годівниці десь присмоктався.
Ти сама собі купила авто?
Ну, тут я змовчу, що перше спадає на думку...
Гадаю, цей текст можна продовжувати до ранку...
Іншими словами, людям боляче, від того, що у вас щось або десь добре. І для того, щоб згладити, погасити, притупити свій біль, вони знецінюють у своїх очах (а ще б добре й у ваших власних) ваші заслуги.
Іноді, правда, бувають варіанти:
Скажімо, людині просто треба самоствердитися вашим коштом. І тут ваша дисертація, сценарій, звіт, картина, лекція, стаття - просто перше, що попалося їй на очі.
Я добре пам'ятаю, як я викладала в мережах свої перші статті. Я дуже хвилювалася, а будь-яка підтримка для мене була дуже важливою.
І ось, під однією статтею - перший коментар: «усмішка». Одне слово. Нікому нічого не зрозуміло, окрім мене. В тексті я написала «посмішка». Слово «посмішка» для мене звучить якось ніжніше, чи що. Але не в тому суть. Я дивилася на це єдине слово і думала. Ось я писала цю розповідь, горіла нею, вичитувала, підчищала... І виклала в Інтернет - просто так, заради розваги інших. І невже ця розповідь не гідна нічого: ні вподобайки, ні доброго слова, нічого... І єдине, на що в ній можна звернути увагу - на помилку в тексті. Та й то, так, проходячи повз, мов кістку собаці кинули...
Думаю, багатьом близька ситуація.
Просто в подібних випадках варто зрозуміти - це не ви щось погано зробили. Створене вами просто стало субстратом, на якому розмножилася чиясь хвороблива зарозумілість або комплекс неповноцінності.
Буває, і по-іншому.
Пам'ятаю якось я «добровільно-примусово» була у відрядженні. Нам платили копійки, яких вистачало, хіба що на обід в їдальні. А до мене в гості якраз приїхала мама. Ну і, як водиться, щоб дитина, не дай Боже, не знепритомніла з голоду й не схудла за день, мама принесла мені обід. І я вирішила покликати з собою їсти одну знайому. Я знала, що вона одна, без чоловіка, ростить двох дітей, їй важко. То хай краще купить на ці гроші дітям цукерки.
- Мама у мене дуже смачно готує, - кажу їй. - Вінегрет, наприклад, робить зі смаженою цибулею. І квасолю таку велику кладе, «Яська» називається. Спробуй.
- Вінегрет треба робити з горошком, а замість капусти класти огірки - тільки так і смачно. А смажена цибуля все псує, краще сира, - каже вона, наколюючи виделкою великі квасолини.
- Ну, тоді пюре бери. Дивись - ще гаряче. Воно у мами виходить просто повітряним. Вона примудряється молока в нього налити більше, ніж картоплі, а потім збиває.
- Я не люблю молоко в пюре. Пюре треба тільки з маслом робити. Ну, в крайньому разі, зі сметаною. А котлети нічого, смачні, тільки дуже жирні, боюся, щоб погано потім не було...
Зараз ця ситуація викликає в мене посмішку. А тоді я дивилася на цю жінку й в думках знизувала плечима: «Навіщо я її покликала? Хотіла зробити добро? А чомусь прикро зараз до сліз»... Але тепер я розумію, що, напевно, деякі люди й не мають на меті знецінити щось. У них це виходить само собою. Іноді від браку виховання, тактовності чи просто розуму. У таких випадках їх варто просто пошкодувати.
Але!
Якщо ви бачите, що хтось навмисно ігнорує вас - взагалі не помічає ваших досягнень, мовчить, коли ви чимось діліться, або намагається перевести розмову на іншу тему.
Якщо хтось завуальовано, але планомірно зачіпає вас:
«Сукня дуже красива, в ній навіть не видно, як сильно ти поправилась»,
«Симпатична твоя дочка. Шкода, що око косить. Ні? Ну, то я про всяк випадок пораджу хорошого окуліста - не дай Боже прогледите».
«Ти з чоловіком посварилася? Не біда - помиритеся. Але ти не затягуй. Довкола нього он, скільки гарних дівчат в'ється, він точно поведеться».
Або якщо хтось прямим текстом намагається знецінити вас, як особистість:
«І це все, що ти заробила?»
«Суп смачний, але чому підлога в кухні не протерта?»
«І ось ці кілька сторінок - це і є результат твоєї праці?»
«Та кому ти потрібна з двома дітьми?»
«Та хто тебе захоче після сорока?»
«Та чого ти нюні розпустила! У людей, знаєш, яке буває!»
Усе. Це сигнал.
Ця людина п'є вашу життєву силу, вашу енергію, причому, великими ковтками.
Не намагайтеся переробити таких людей, нічого їм не доводьте, не ображайтеся й не чекайте, що вони змінять думку про вас. Від таких людей треба просто йти - навіть, якщо це друзі або родичі. Ну, або зводити спілкування до мінімуму - до нейтральних тем про погоду, або ціни на цукор...
Не розкривайте перед ними душу, не намагайтеся сподобатися - це не лише даремно. Це небезпечно для життя - вашого життя.
Повернімося до початку статті.
Знецінення - це спосіб уникнути болю від ваших досягнень. А кому може бути боляче? Або ворогові. Або людині, яку не влаштовує власне життя, невдасі.
Тому що самодостатню, успішну, людину, яка розвивається ніколи не можуть ранити чиїсь досягнення чи перемоги. Вона або порадіє, похвалить, підтримає, або, в крайньому разі, пройде повз. Але ніколи не буде жалити й завдавати болю.
Задумайтесь над цим. А ще... постарайтеся ніколи не знецінювати інших...
