Найбільше в старості ми шкодуватимемо НЕ про те, що мало подорожували
Найбільше в старості ми шкодуватимемо НЕ про те, що мало подорожували...
Не про те, що мало приділяли уваги своєму духовному розвитку. Й навіть не про те, що погано виховували своїх дітей.
Навіть не про те, що не присвятили себе мистецтву. Хоча, може, про це й пошкодуємо, звісно - так пишуть деякі психологи. Яким ще далеко до старості.
Я з багатьма старшими людьми спілкувалася, які були цілком при собі.
Найбільше вони жалкували про те, що дозволяли себе нахабно використовувати.
Терпіли образи, незаслужені та підступні. «Чому я не могла відмовити, коли мене начальник змушував за трьох працювати?», - говорила одна пані.
А інша згадувала родичів, які приїжджали в гості до однокімнатної квартирки, де вона тулилася з двома дітьми й чоловіком. І жили в гостях тижнями. А вона все прибирала, прала, готувала й пригощала, як годиться, - хоча кому таке годиться?
Хтось терпів жорстокість п'яниці-чоловіка.
Хтось - нахабні вимоги абсолютно сторонніх людей. Не через малодушність чи боягузтво - а просто, щоб нікого не образити, не зачепити. Залишитися в очах довколишніх доброю людиною.
Ось про це всі шкодували.
І вголос міркували, як би зараз, озираючись на прожиті роки, вони легко й незворушно відмовили.
***
Гарячу воду давали раз на тиждень. І до жінки з трьома дітьми в цей день з'їжджалася з пранням вся рідня. Ну, і купалися всі, природно. А в неї не залишалося часу випрати й викупати дітей. І в дев'яносто років вона з гіркотою й подивом про це згадувала - не про те, чому так поступали родичі. А про те, чому вона не знайшла слів для відмови... Їй було прикро, дуже!
***
Ось про що ми точно шкодуватимемо - про безцільно й бездарно витрачений час, про зусилля й жертви, про добровільне рабство.
Про непотрібне терпіння - яке ніхто не цінував.
Тож терпіти не треба.
Тоді залишаться сили та час і для подорожей, і для дітей, і для онуків, і для мистецтва. І здоров'я залишиться. А гіркоти в душі буде менше - треба просто навчитися говорити «ні».
І все…
Або просто ігнорувати нахабні прохання, присвятивши себе мистецтву, подорожам чи відпочинку. Або - вихованню дітей...
За матеріалами Анни Кірянової
