Бодішеймінг: кому заважають повні жінки
Бодішеймінг - це, по суті, цькування людей із зайвою (або просто надмірною) вагою: бодішеймери постійно нагадують повним людям про їхню вагу, публічно звинувачують їх у небажанні схуднути й відкрито ображають, називаючи «жиробасами», «товстими свинями» і «купами сала».
Причому об'єктом глузувань й образ найчастіше виявляються жінки, а не чоловіки. Це дуже серйозна проблема. У сучасному світі бодішеймінг досяг таких масштабів, що на противагу з'явився рух «Бодіпозитив», головна мета якого - спонукати людей приймати чужу зовнішність такою, яка вона є.
Але, на жаль, в нашому суспільстві ця ідея поки не знаходить належного відгуку.
Розберімося чому.
«Зайва вага - це потворно, я не хочу дивитися на це!»
Насправді ні. Зайва вага не потворна сама по собі, зайву вагу заведено вважати потворною зараз. При цьому всім відомо, що так було не завжди: хто не бачив фігурки палеолітичних Венер або репродукції полотен майстрів Високого Відродження.
Наші особисті критерії красивого й потворного зовсім не є особистими, вони базуються на уявленнях суспільства про прекрасне, а гарне тіло - це худе тіло ось уже багато десятиліть. Воно може бути просто худим, або спортивним, а ось повним - ні.
Але часи змінюються: на подіуми стали виходити моделі плюссайз, актрис з пишними формами почали запрошувати на головні ролі, але суспільство все ще не готове це прийняти.
Чому?
Тому що ми стали плутати ідеальні картинки з реальним життям. Довкола нас дуже багато візуальної інформації - інформації несправжньої, вигаданої: ідеально випрасувані в фоторедакторах світлини, фільми зі спецефектами. Ми дуже часто бачимо красиве, настільки часто, що деякі люди вирішили, ніби у них є право не бачити того, що вони вважають негарним.
«Будь жирною, але не показуй нікому свої фотографії, нам неприємно це бачити».
Декому неприємно бачити людей з зайвою вагою в обтягнутому або відкритому одязі:
«Фу, прикрийся!»
Але з якого, власне, дива?
Чому б тоді не заборонити розмовляти й усміхатися людям з кривими зубами?
А люди з викривленими або широкими носами хай носять медичні маски - в моді ж тонкі прямі носи.
Але ні, лише зайва вага є приводом відкрито ображати людей й вимагати, щоб вони не «виставляли свої жири напоказ». Тому що…
«Люди з зайвою вагою просто ледачі!».
Ледачі й безвольні люди, нездатні «просто взяти себе в руки й схуднути». Приписавши людям з надмірною вагою гріхи ліні й обжерливості, суспільство пішло далі.
Повні люди вважаються дурними й стикаються з дискримінацією в галузі освіти й кар'єри: якщо ти не дурна, то чому не збагнеш, як схуднути?
Повнота також асоціюється з поганою гігієною: якщо вже товстуха лінується ходити в зал, то й митися напевно теж лінується.
Таким чином суспільство стигматизує людей з зайвою вагою, ставить на них клеймо. І цим наче дає індульгенцію бодішеймерам: вони не просто ображають й принижують людей, вони викривають «страшні» пороки товстунів, а значить, роблять нібито хороший вчинок. Хто, як не вони, вкаже цим жиробасам на те, що вони неправильно живуть?
І ця проблема - не лише проблема зайвої ваги.
Це проблема суспільства, яке створює штучні рамки - для того, щоб був привід зневажати тих, хто в них не вписався.
А жінки - перші кандидатки на місця поза рамками.
Тому що «жінка повинна». Повинна бути красивою, повинна стежити за собою й за фігурою - в першу чергу. Типовий патріархат, в якому не можна бути непридатним товаром, інакше будеш знехтуваною.
«Ожиріння - це нездорово, ці люди хворі!»
Відверто лицемірне твердження: ніхто, крім неофітів здорового способу життя, не засуджує людей, які не захоплюються фізкультурою. Ніхто не переживає про те, як часто сторонні люди роблять флюорографію. Ніхто не хоче знати, як шкодять своєму здоров'ю курці чи алкоголіки - поки ті не вдираються в чужий простір зі своїм смердючим димом чи п'яними гармидерами. Нікого не цікавить, як давно здавав аналіз крові сусід по сходовій клітці й в якому стані його судини чи суглоби.
А ось судини й суглоби повних людей чомусь цікавлять всіх.
Якого біса? Кожен дбає про своє здоров'я сам, кому яке діло до чужого геморою?
Справа дуже проста: це не питання здоров'я, це питання зверхності.
Худі дуже люблять розповідати товстим, як саме їм треба харчуватися, щоб схуднути, як лікуватися, щоб схуднути, як рухатися, щоб схуднути.
Сам факт зайвої ваги у повної людини мов би перетворює будь-кого в злу й сувору училку:
«Зараз я тебе, жиробасіна, навчу жити правильно, а ти будеш слухати й слухатися. До мене, свині, я вам відкрию істину!»
Таким чином будь-яка людина, яка нездатна досягти успіху в обраній сфері діяльності, має можливість потішити власне самолюбство й самоствердитися коштом іншої: я худа - значить, я успішніша, розумніша й взагалі краща. Мені відведена роль вчителя і наставника. І що агресивніший бодішеймер, то вища ймовірність того, що маленький розмір одягу - єдине його життєве досягнення. Цілком ймовірно, що просто генетичне.
Ще один важливий момент - звинувачення повних людей в пропаганді нездорового способу життя:
«На це дивляться наші діти! Вони можуть вирішити, що бути товстим - нормально!»
Діти - це взагалі універсальний щит, ним можна прикрити все що завгодно. У тому числі й власне небажання цих самих дітей хоч якось виховувати. Тому що бачення здорового способу життя, як норми, виховується особистим батьківським прикладом. Бо робити зарядку вранці разом з дітьми - це надто важко. Простіше цькувати повних. Правда, бувають повні діти, а тролити дітей грішнувато. Зате можна тролити їхніх батьків, які допустили таке неподобство.
«Так, точно, це винні вони, а зовсім не ми», - саме так і мислять бодішеймери.
«Самі винні, як можна було аж так себе запустити!»
Взагалі, почуття провини за зайву вагу, як таке, нав'язується людям за замовчуванням. Питання лише в ступені цієї провини. Є не дуже винні - це ті, хто погладшав через проблеми зі здоров'ям.
Мережею давно гуляє фейк про те, що таких людей буцімто всього 5%. Це абсолютно не так, але це прекрасна нагода затаврувати всіх повних взагалі: вони просто розжерлися й самі в цьому винні! Це типове звинувачення жертви.
Насправді всі розуміють, що принижувати інших людей заради власного задоволення - це погано. Але якщо зробити цих людей винними, то начебто вже й можна. Адже вони самі обрали для себе цей шлях, вони добровільно товстішали, а значить, зобов'язані бути готовими до ролі ізгоїв.
Хто не хоче бути приниженим, той не жере в три горла.
Друга сторона цієї медалі - лицемірна жалість. Коштом повної людини завжди можна побути добренькою: зараз я тобі розповім, як погано бути товстим, й одразу стану хорошою, дбайливою та доброю людиною. Дякуй мені! Хто тобі ще очі відкриє на те, як ти себе запустила?!
«Люди з зайвою вагою не мають право на щастя!».
І ось тут бодішеймінг розгортається своїм потворним обличчям виключно до нас, до жінок. Тому що чоловік із зайвою вагою право на щастя має, а жінка - ні.
При цьому нападати на неї будуть обидва табори. І якщо чоловіків з їх цінною думкою на кшталт «Я б НЕ вдув!» можна ігнорувати, то жінок ігнорувати важче. Тому що це питання ієрархії в патріархальному суспільстві: ти жирна, а я - ні, значить, мій статус вищий.
Здавалося б, радій, адже що більше повних жінок, то менша конкуренція за статусних самців, які, природно, прагнуть худих. Навіщо тролити невдах, вони ж тобі не конкурентки?
Все дуже просто, повернемося до пункту 1. красиво те, що в суспільстві заведено вважати красивим. Якщо не тролити товстих, завтра їх, не приведи Господи, можуть й красивими почати вважати. А це значить, що всі блага, які належать худим красуням, дістануться й товстим. А блага видають статусні самці.
Другий момент - ідея про те, що щастя треба заслужити, бажано шляхом важкої праці й суворих обмежень. Роки мордуватися в спортзалі й сидіти на курячій грудці з гречкою - і заради чого? Заради того, щоб якась жируха, яка все життя жує тістечка, отримала той же самий шматок щастя? Так з якого б це дива? Хай спершу доб'ється!
Але справа тут зовсім не в тому, що лише товсті нібито не мають права на щастя.
Річ у тому, що й жінки не мають права на щастя. На жодне щастя, окрім того, яке суспільство визнало правильним: будь худою і красивою, залучай увагу самців, відхопи собі найліпшого і ніколи не товстій і не старій.
Якщо вдуматися, то жити в цій парадигмі - велике нещастя. Для всіх нас.