Чому ми так добре пам'ятаємо неприємні події?
Якщо ми раптом без будь-якої видимої причини починаємо хвилюватися, гніватися чи нервувати - швидше за все, нас спровокував раптовий неприємний спогад про якусь ситуацію з минулого.
Чому так відбувається?
Коли ми відчуваємо сильні почуття, «емоційна» частина мозку, тобто мигдалеподібне тіло, запам'ятовує їх разом з багатьма подробицями тих подій, з якими ці почуття пов'язані.
У міру того як ми дорослішаємо, ці емоційні спогади впливають на розвиток нашої особистості: вони формують наше мислення, поведінку та переживання.
При цьому ми часто забуваємо самі події, які колись викликали ці емоції та які посприяли виробленню певних гормонів, пов'язаних з емоційними реакціями.
У зв'язку з цим завдання психологів є відновлення зв'язку між теперішнім та минулим, щоб дозволити людині не «застрявати» в полоні неконтрольованих емоцій.
Часто наші реакції засновані на минулих переживаннях і не відповідають тому, що відбувається зараз.
«Ми - не машини, які думають, при цьому вміючи ще й відчувати. Ми - машини, які відчувають, при цьому вміючи ще й думати».
Антоніо Дамасіо, нейробіолог
Антоніо Дамасіо запропонував теорію, згідно з якою у кожного спогаду, який зберігається в мозку, є емоційне забарвлення.
Так, ми в першу чергу згадуємо те, що пов'язано з найсильнішими емоціями.
Крім того, подібні асоціації допомагають нам краще приймати рішення.
Зрештою, пам'ять існує не лише для того, щоб зберігати факти минулого, а й щоб надійніше передбачати майбутнє.
Що відбувається при активації емоційного спогаду?
Найчастіше ми говоримо, робимо й відчуваємо те ж саме, що в момент, коли цей спогад «записався» в наш мозок.
Іншими словами, ми реагуємо на поточну ситуацію так, як реагували на те, що відбувалося в інший час в іншому місці.
В результаті ми раптово без явної причини сердимося, дратуємося, агресивно захищаємося або боягузливо втікаємо, відмовившись відстоювати власні права.
Найчастіше подібні реакції не є адекватними поточній ситуації, оскільки засновані на минулих емоційних переживаннях й не відповідають тому, що відбувається просто зараз.
У незрозумілих або неоднозначних ситуаціях мозок шукатиме в довколишньому середовищі щось знайоме, порівнюватиме поточну ситуацію з минулою, щоб виявити потенційні загрози для нашої безпеки. Якщо мозку не вдається визначити, що небезпечно, а що ні, абсолютно все починає здаватися нам небезпечним.
Для наших предків, мисливців та збирачів, важливіше було пам'ятати про загрози, ніж про джерела задоволення
Людина біологічно запрограмована запам'ятовувати все, що становить загрозу або, навпаки, обіцяє винагороду.
Задоволення чи біль, які ми відчуваємо, підвищують статус й важливість спогадів, пов'язаних з цими відчуттями.
З погляду еволюції це виправдано - події, які викликають сильні емоції, мають важливе біологічне значення.
Багато уроків, які ми засвоюємо, підвищуючи свої шанси на виживання, зумовлюють різні емоції: наприклад, страх, злість або радість.
А гормони, які при цьому виробляються, покращують запам'ятовування.
Тому, для наших предків, мисливців і збирачів, важливіше було пам'ятати про загрози, ніж про джерела задоволення.
Якщо їм не вдалося отримати щось, що приводило до задоволення, - життя на цьому не закінчувалася.
А ось біологічні види, які не помічали загроз, вимирали. Тому негативні спогади були дуже важливі.
Наприклад, якщо з нашим далеким предком розправлявся ведмідь, його товариші запам'ятовували, що в цю частину лісу ходити не варто.
Так і зараз: ми не пам'ятаємо всі свої походи в магазин або поїздки на пікнік, але ми ніколи не забудемо той день, коли на нас напала росія і ми змушені були покинути свій дім через війну.
Адже спогади, які не пов'язані з сильними емоціями, швидко вивітрюються, а те, що викликало сильні переживання, ми пам'ятаємо все життя.