Ворожнеча між дітьми у сім'ї - чому старші ревнують до молодших
«Ви ж найрідніші люди!..» - батьки очікують, що їхні діти будуть найкращими друзями, надійною опорою та підтримкою.
Але насправді брати та сестри частенько ворогують із самого дитинства: постійні конфлікти, звинувачення, образи й навіть бійки...
Чому ж в одних сім'ях стосунки між дітьми складаються добре, а в інших процвітає ворожнеча?
Які помилки батьків спричиняють дитячі сварки?
5 помилок виховання, які призводять до ворожнечі дітей:
У дітей виникають часті та серйозні конфлікти в сім'ях, де батьки роблять такі помилки.
Порушують особисті межі дітей
Більшість дрібних побутових сварок між дітьми пов'язані з несправедливим поділом цінних ресурсів:
Іграшки та особисті речі. Батьки насильно привчають дітей до того, що вони обов'язково повинні ділитися один з одним персональними речами та іграшками, навіть якщо один із дітей проти. Так прищеплюється установка: «Ти можеш забрати в іншого цінний ресурс тільки через свою потребу, не зважаючи на бажання і почуття родича».
Наприклад:
Молодшій дитині віддають особисті речі та іграшки старшої - без дозволу та згоди.
Одна дитина може без дозволу брати особисті речі іншої, якщо відчуває потребу.
Одна дитина може з'їсти всі надані їй солодощі, після чого змушує іншу дитину «ділитися» з нею своєю частиною.
Особистий простір. Діти живуть разом у тісних умовах. Вони не мають особистого простору для відпочинку, навчання чи хобі, або хоча б окремих чітко розмежованих зон у кімнаті. Діти змушені ділити один з одним шафи та полиці для зберігання речей, навчальні столи тощо.
Максим хоче намалювати картинку або зробити домашнє завдання прямо зараз. Але не може цього зробити - стіл уже зайняв для своїх потреб брат.
Оля посварилася з подружкою або отримала погані оцінки, має поганий настрій, їй хочеться побути самою, впоратися з негативними емоціями, заспокоїтися. Але вона не може - кімната спільна, і зараз її сестрі хочеться підспівувати веселій пісні, танцювати, дивитися мультик.
Особистий час наодинці з батьками. Діти можуть взаємодіяти з батьками лише разом.
Наприклад:
Павлик любить музику. Марічці подобається малювання. Обидві дитини хочуть розділити з батьками своє захоплення, сконцентруватися саме на тому, що подобається та важливо. Але не можуть - батьки проводять з дітьми час лише у «загальних» розвагах, наприклад, гуляють у парку чи дивляться фільми.
Обом дітям хочеться поговорити з батьками про потаємне, поділитися якимись вкрай особистими переживаннями, спитати поради. Але батьки не мають часу на те, щоб приділяти увагу кожній дитині окремо.
Результат таких порушень - кожна дитина відчуває роздратування або навіть ненависть до іншої. У неї формується бажання захищати свої цінності та територію, відстоювати прояви своєї окремої особистості.
Обговорюють одну дитину разом з іншою «за спиною»
У дитячому та підлітковому віці людина переживає цілу гаму емоцій. Щодня - новий важливий досвід, який потрібно «переварити». Дитина має потребу поділитися своїми переживаннями з близькою людиною, заручитися підтримкою батьків. При цьому всі ці емоції для неї вкрай важливі та потаємні. Вона довірилася батькам й очікує, що вони збережуть її таємницю, не порушать конфіденційність бесіди.
Але деякі батьки вважають нормальним обговорити особистий досвід однієї дитини - з іншою.
Наприклад:
Юля «по секрету» розповіла мамі про свою сварку з близьким другом. А наступного дня дізналася, що її сестра знає про всі тонкощі цього конфлікту. Їй соромно, ніяково, вона почувається обдуреною.
Дмитрик розповів мамі про те, що один з однокласників дав йому образливе прізвисько, прилюдно принизив. І невдовзі дізнався, що його брат вже в курсі цієї ситуації й тепер використовує образливі слова однокласника як «зброю» для жартів та підколювань.
В результаті у дитини формується недовіра до батьків і братів/сестер - вона нікому не може відкритися й довіритися. Щобільше, вона знає - навіть найближчі люди можуть говорити про неї в неї за спиною та використовувати її слабкості у глузуваннях та конфліктах.
Розподіляють між дітьми стійкі ролі
Багато батьків спрощують побутову та особисту взаємодію з дітьми за допомогою зручних для себе шаблонів:
Поділ за віком. Одна дитина - старша, тому вона має завжди відповідати за молодшу, навіть на шкоду власним інтересам. На неї можна «повісити» найрізноманітніші обов'язки з догляду за малюком. Старшій доводиться гуляти з молодшою, робити з нею уроки, забирати з садка чи школи, переодягати, купати, годувати, прибирати за нею. Або ж молодша має завжди й у всьому слухатися старшу, визнавати її авторитет у будь-яких умовах, виконувати всі її вказівки.
В результаті старша дитина сприймає молодшу як тягар, а молодша вважає старшу несправедливо нав'язаним авторитетом, з яким треба боротися, змагатися.
Поділ за особистими якостями та навичками. Одна дитина - старанна, тямуща, слухняна. Вона отримує більше похвали, але також змушена приймати додаткове навантаження та завищені вимоги до себе.
Наприклад:
Як це у тебе 8-ка? Ти ж така розумна, мала б заробити мінімум 11 балів, ти погано старалася!
Інша дитина - «пустоголова», неслухняна. Їй практично не дістається похвала, але й вимог до неї менше.
Наприклад:
Не побився у школі - вже молодець.
Отримав погану оцінку... Ну що з тебе взяти...
Можливі й інші протиставлення. Наприклад, є дві сестри - одна «розумниця», а інша - «красуня». Їх судять виходячи з цих шаблонів.
В результаті такого виховання дітям вкрай важко вибратися зі своїх усталених «ролей». Вони заздрять одна одній та конфліктують, адже кожна вважає, що до неї ставляться несправедливо, її оцінюють на основі стереотипів.
Холодно ставляться до дітей, порівнюють їх один з одним, ставлять одну за приклад іншій
Емоційна холодність батьків, порівняння дітей за рівнем досягнень - все це характерно для дисфункційних методів виховання з установкою «Любов треба заслужити».
Діти з самого дитинства занурюються у конкурентне середовище - любов батьків треба «заробити», вона не надається «за умовчанням».
Тоді рідні брати та сестри перетворюються на головних суперників за цей «приз». А батьки успішно культивують це суперництво.
«Який Іванко молодець, завжди мені допомагає! А ти?»
«Твоя сестра добре вчиться й стане успішною, а ти ні на що не будеш придатним!»
«Подивись на свого брата, бери з нього приклад!»
Такий підхід не лише занурює дітей в нездорову конфліктну атмосферу у власній сім'ї. Частенько він вчить дітей добиватися батьківської любові «нечесними способами», діючи на шкоду близькій людині.
Наприклад, діти наговорюють одне на одного, руйнують плоди досягнень брата/сестри, вигадують способи «підставити» перед батьками.
Не вміють вирішувати конфлікти усередині сім'ї здоровими способами
Часто дитячі сварки - лише несвідоме копіювання поведінки довколишніх дорослих.
Якщо батьки розв'язують особисті проблеми за допомогою образ, принижень, морального та фізичного насильства, не вміють спокійно опрацьовувати конфліктні ситуації, ставитися один до одного з розумінням - діти «вбирають» та повторюють саме ці шаблони поведінки.
А коли дитячі сварки - це норма?
Звичайно, далеко не завжди причиною дитячих сварок є помилки виховання.
Діти можуть сваритися, тому що розвиваються:
Вчаться показувати свої почуття та потреби;
Усвідомлюють та розвивають свою ідентичність;
Вчаться визначати особисті межі - свої та чужі;
Або конфлікти виникають через вікові відмінності між дітьми.
Як зрозуміти, коли сварки нормальні, а коли – ні?
Масштаб. У здорових стосунках сварки - дрібні, нетривалі, ситуаційні.
Цілі. У нормі діти конфліктують, щоб вирішити поточну побутову чи особисту проблему. Найчастіше такі сварки практично не потребують допомоги з боку батьків - діти можуть зрозуміти одне одного та розібратися у ситуації самостійно.
А у хворих стосунках мета сварки - принизити, «заробити бали» перед мамою чи татом, самоствердитися коштом того хто «програв».
Емоції. У здорових взаєминах діти ставляться один до одного з повагою та теплотою. Вони вміють співпереживати та підтримувати. Сварки мають епізодичний характер із нетривалими спалахами роздратування чи агресії. Але вони не відчувають один до одного ненависті, не хочуть, щоб їхній «суперник» зник або був нещасний. Вони продовжують вважати один одного близькими людьми.
Інструменти. Мета здорового конфлікту - розв'язати проблему. Тому діти намагаються знайти точки дотику, зрозуміти один одного, хай і після виплеску агресії.
А ціль нездорової сварки - вразити й принизити, зайняти панівну позицію, заробити «батьківські бали». Тому діти ображають один одного, зводять наклеп й «підставляють».