Нарцисичні батьки: коли діти стають приватною власністю

 

Нарцисичні батьки прагнуть відібрати у дитини найголовніше - право бути собою. 

 

Більшість людей, батьки яких мали нарцисичний розлад, часто почуваються так, наче їх не існує. Нарцис вважає дитину продовженням себе у буквальному значенні слова, повною й нероздільною своєю власністю. Дитина для нього - безмежне джерело різноманітних ресурсів. Саме тому він усіма силами намагається утримувати це джерело поруч якнайдовше.

 

Нарцис може дбати про фізичний добробут своєї дитини, але ніколи не піклується про її емоційний стан. Дитина має бути максимально зручною і при цьому відповідати високим стандартам нарциса. 

 

Ставлення до дитини обумовлено тим, наскільки вона відповідає «вимогам» нарциса. Все, що має значення для самої дитини, ігнорується та знецінюється.

 

Дитині постійно транслюється, що вона має заслужити батьківську любов; якщо вона не відповідає вимогам, її постійно порівнюють, жорстоко знецінюючи в цьому порівнянні. Саме ці установки діти нарцисичних батьків «переносять» у дорослі взаємини у житті.

 

У нарцисичних сім'ях немає здорових кордонів: нарциси або зливаються з дитиною, контролюючи кожен її крок, або бувають абсолютно байдужі й дистанційовані, що часто викликано патологічною заздрістю до дитини.

 

Парадокс полягає в тому, що нарцисичні батьки хочуть бачити свою дитину дуже соціально успішною, бо через неї здійснюють власні мрії, але якщо дитина досягає успіху, навіть у важливій для батьків сфері, можуть почати ці досягнення знецінювати й прагнути принизити, не витримуючи власної заздрості. Якщо ж дитина наважилася піти зовсім іншим шляхом, й зневазі нарциса не буде меж.

 

Часто нарциси чергують емоційний шантаж (у разі, коли хочуть отримати чергову порцію ресурсу) зі знеціненням та ігноруванням (коли хочуть покарати дитину за порушення правил). 

 

Це, безумовно, дуже сильно позначається на психологічному стані дитини: вона ніколи не почувається спокійно і захищено, вона завжди змушена чуйно дослухатися, щоб вгадати настрій нарциса і сказати чи зробити те, що від неї очікують.

 

Батьки-нарциси ніколи не визнають своєї провини й не просять вибачення. Вони - носії абсолютної істини - непогрішні та ідеальні, при цьому постійно дорікають дитині в помилках та недоліках. 

 

Діти нарцисів позбавлені права скаржитися чи просити підтримки, тоді як нарцис постійно говорить про себе та свої проблеми, вимагаючи від дитини участі, допомоги та співпереживання.

 

Нарцисичні батьки не здатні подарувати своїм дітям любов, тому що їхня любов об'єктна. Якщо дитина не відповідає уявленням нарциса про хорошу дитину, і він не може отримувати для себе схвалення від інших через дитину, нарцис починає емоційно знищувати дитину.

 

Батьки-нарциси часто критикують й глузують з зовнішності своїх дітей, розвиваючи у них повне неприйняття себе. Причому часто дитина має значно привабливішу зовнішність, ніж нарцис, проте, відчуваючи заздрість, нарцис прагне викликати в дитини комплекс неповноцінності, а іноді навіть підштовхує до змін, які зроблять її менш привабливою. Цим нарцис може переслідувати ще одну вигоду - не дати згодом побудувати дитині особисте життя, щоб залишити її поряд, як постійне джерело ресурсу.

 

Часто нарцисична мати всіма силами утримує біля себе сина чи дочку, що подорослішали, всіляко вселяючи їм, що вони слабкі й беззахисні, а світ дуже небезпечний. І тут часто звучить суперечливе послання, яке складається з несумісних установок: «треба бути сильним й самостійним» (тобто зручним для нарциса) і «ти без мене не впораєшся».

 

Нарцис часто прагне зруйнувати дружні та любовні стосунки своєї дитини. При цьому він може декларувати, що бажає дитині хороших друзів, швидше зустріти своє кохання, поступово транслюючи: «ти не вартий стосунків».

 

Дорослі діти нарцисичних батьків часто обирають партнерів-нарцисів, тому що несвідома частина нашої психіки влаштована таким чином, що ми мимоволі прагнемо проживати заново дитячі психологічні травми з іншими, схожими на батьків людьми, насправді в надії отримати вже від цих людей те, чого так не вистачало від батьків. Але такі стосунки навряд чи можуть бути щасливими, адже нарцис не може дати безумовного кохання та прийняття.

 

Діти нарцисів мають патологічно низьку самооцінку, дуже чутливі до чужої думки, у них хронічне почуття провини та сорому, вони рідко вміють дослухатися до себе, до своїх емоцій, своїх бажань, схильні до тривожних та депресивних розладів, у стосунках часто зазнають емоційного чи фізичного насильства, боячись бути покинутими, схильні до співзалежності. Також вони часто бувають перфекціоністами й знецінюють себе та свої здобутки, тому що їхній Внутрішній батько говорить голосом батька-нарциса.

 

Своїх батьків змінити ми не в змозі. Марно сподіватися й чекати, що нарцисичні батьки усвідомлять наслідки своїх дій та слів. Важливо, щоб життя так і не минуло в спробі нарешті отримати безумовне прийняття від того, хто за своєю природою дати його не здатний. 

 

Важливо зупинитися та розпочати шлях до себе. 

 

Це зробити ніколи не пізно. Дитячі психологічні травми можна зцілити повністю або практично повністю, хоч це й вимагає неабияких зусиль з боку самої людини та кваліфікованого фахівця.