Зцілення внутрішньої дитини або крок на зустріч до себе
Внутрішня дитина - це частина нашої психіки, нашої особистості, яка виражає образ нашого істинного «Я», потенціал особистості, її врівноваженість, цілісність та життєздатність, безпосереднє самовираження, уміння знайти вихід із будь-якої ситуації, прийняття та відкритість світу.
Людина зі здоровою внутрішньою дитиною поводиться невимушено, творчо, грайливо та радісно. Вона вміє щиро сміятися з себе і того, що з нею відбувається. Вона у гармонії з собою та довколишнім світом.
У кожному з нас живе внутрішня дитина. Це дівчинка чи хлопчик, у кожної внутрішньої дитини власний вік, частіше це вік, коли виникла рана, коли дитина почала відчувати біль. Іноді, в нас живе цілий дитячий садок, якщо травматичних епізодів було багато.
Все, що потрібно дитині - це повне прийняття її як особистості, розуміння та задоволення її справжніх потреб, закладання позитивних образів себе та майбутнього життя.
Якщо батьки забезпечують дитині ці умови, то дитина щасливо дорослішає, стає успішною людиною, вдало реалізуючи свій творчий потенціал.
Якщо потреби ваших батьків не були задоволені, коли вони були дітьми, їм важко буде задовольнити ваші потреби.
Насправді всі ми травмовані, хтось більшою, хтось меншою мірою.
Батьки можуть висміювати своїх дітей, не дозволяти їм висловлювати свої справжні почуття. Деяким важко поважати своїх дітей як окремих особистостей. В результаті вони брешуть, погрожують їм, ізолюють їх, не вірять, зневажають, змушують, принижують й втручаються в їхній особистий простір: «Руки в тебе не з того місця ростуть! Ти мене розчарувала! Ти егоїстка! Ти така ж, як і твій батько! Ти пожалієш, коли мене не стане! Я заради тебе всім пожертвувала, а ти…!»
У підсвідомості такої дитини формується негативний образ себе. І тоді багато хто зрікається себе ще в дитячому віці. Ми більше не хочемо мати нічого спільного з цією переляканою малою дитиною. Так виникає неприйняття себе та нелюбов до себе. Втрачається контакт із собою справжньою - зі своєю внутрішньою дитиною і ми перестаємо чути себе.
«Зранені» діти виростають й починають самостійне життя. Але вони лише мають вигляд дорослих. Вони страждають від численних ран, залікувати які нелегко, але легко торкнутися й роз'ятрити вже у дорослому віці.
Майже кожна дитина дає собі «таємну присягу», що, коли виросте, не говоритиме своїм дітям тих слів або не робитиме того, робили чи говорили стосовно неї.
На жаль, багато дорослих порушують цю присягу, говорять або роблять стосовно своїх дітей саме те, що робили стосовно них, і часто використовують ті самі методи чи слова.
Чому так відбувається?
У внутрішній структурі нашої психіки ще є внутрішній батько - це проєкція наших реальних батьків. Може бути, що реальних батьків вже й на світі немає, але в психічній структурі людини «внутрішній батько» все ще «виховує» внутрішню дитину.
Таке порочне коло жорстокості безперешкодно передаватиметься від покоління до покоління, якщо не змінити цю модель. Для цього треба зцілити свою внутрішню дитину. У цьому може допомогти терапія та хороший фахівець.
А можна дуже довго леліяти й плекати свої рани та шрами. Це дає низку переваг. Можна не дорослішати, не брати відповідальності за своє життя «на зло мамі» чи ще комусь. Можна нескінченно щось доводити - і так начебто з'являється мета у житті. І дуже часто ми саме цим займаємося.
Ми постійно згадуємо, наскільки несправедливо до нас ставилися батьки. Як нас ображали чи принижували. І тут я в жодному разі не виправдовую батьків, це їхня відповідальність, а наша відповідальність зробити щасливим (на скільки це можливо) власне життя враховуючи ту «спадщину», що нам дісталося.
Становище маленької скривдженої дитини може бути дуже вигідним. Якби не одне але, поки ми впиваємося своїми образами та претензіями, наше життя минає. Ми не можемо жити повним життям. Не можемо бути собою. Не вміємо будувати стосунки. Стаємо не найкращими батьками.
Можна нічого не робити у своєму житті та всю відповідальність за це покласти на батьків. Адже набагато простіше нічого не робити - а винні вже знайдені. Так, наші батьки дали нам менше, ніж нам потрібно було, і це вже не виправиш... Наше завдання прийняти те, що вони дали, а решту зробити для себе самостійно, подбати про себе.
Можна взяти аркуш паперу й написати все те, що ми не отримали від батьків, чого ми потребували, писати стільки, скільки пишеться, щоб часом нічого не забути. Можливо, бракне навіть аркуша на це... Після цього в самому верху листочка пишемо: «Це все я можу зробити для себе сама». І перечитуємо список…
Прийміть своїх батьків такими, якими вони є. У деяких випадках це справді може бути складно, якщо в дитинстві був пережитий дуже травмувальний досвід. Наші батьки - це люди з власним життєвим досвідом, характером, заморочками, зі своїми слабкими та сильними сторонами. Вони, як усі ми, не ідеальні. Швидше за все, у них також було далеко не райдужне дитинство. Вони також не отримали того, що хотіли. Їх теж недолюбили…
Не чекайте, що вони зміняться. Прийміть той факт, що вони такими будуть завжди. Навіть якщо це дуже боляче визнати…
Знайдіть джерело, яким можна заповнити дефіцит. Світ багатий, і в ньому є те, що вам потрібне.
Ось деякі кроки, які можуть допомогти в зціленні внутрішньої дитини:
1.
Прийміть себе з усіма своїми емоціями, як позитивними, так і негативними. Не покладайте вину на себе за минулі події, а замість цього зрозумійте, що ви робили тоді все, що могли.
2.
Дозвольте собі виявляти свої емоції, навіть якщо вони здаються неприйнятними або болючими. Прийміть, що це нормально, і постарайтеся знайти здоровий спосіб виразити свої почуття.
3.
Поміркуйте про власне минуле, спробуйте зрозуміти, які події або стосунки могли спричинити формування негативних патернів поведінки чи переконань. Свідомо зверніться до власних внутрішніх травм, зрозумійте їх походження та вплив на ваші життєві стереотипи, а потім працюйте над їх трансформацією та зціленням.
4.
Ставитеся до себе з любов'ю й дбайливістю, як ви ставилися б до своєї дитини. Запроваджуйте здорові ритуали самопідтримки й звертайте увагу на свої потреби. Вчіться самостійно піклуватися про себе, знаходити ресурс задоволення своїх потреб.
5.
Пробачте себе і, можливо, інших людей, які були причетні до ваших дитячих травм, це допоможе звільнитися від болю й дасть сили рухатися вперед.
Зцілення внутрішньої дитини - це особливий шлях пізнання себе та знаходження глибшого розуміння свого внутрішнього світу. Цей процес може зайняти час, але в результаті він покращить якість вашого життя та стосунки з іншими людьми.