Чому сучасні діти перестали поважати своїх батьків: 5 причин
Щоб мати повагу від своєї дитини, батькам треба серйозно попрацювати. А багато дорослих досі переконанні, що якщо регулярно повчати, дорікати за провини та вихвалятися власним життєвим досвідом, то підлітки їх більше поважатимуть.
Рекомендую прочитати:
Ворожнеча між дітьми у сім'ї - чому старші ревнують до молодших
Скільки скарг можна побачити у психологічних групах: «Допоможіть! Що робити? Дитина хамить, грубить, не поважає!».
Що це?
Вплив соціальних мереж та доступного інтернету? Чи може наші, батьківські педагогічні промахи?
Я бачу у проблемі неповаги з боку дітей 5 головних причин. І всі вони, на жаль, у нашому ставленні до власних дітей.
5 причин, які заважають нашим дітям поважати нас:
1. Демонстрація нами власної ідеальності
Ми так прагнемо виглядати в очах своїх дітей ідеальними істотами, справжніми небожителями, що навіть не помічаємо, як це ускладнює наші взаємини з підлітком. Вислуховуючи щодня розповіді на тему: «А я ось, наприклад, у твоєму віці…», у голові нашої дитини складається жахлива картина, що вона живе у світі, де всі довкола роблять лише правильні вчинки й ніколи помиляються.
І раптом у цьому ідеальному світі, у цій суперсімейці раптом з'явилася дитина - справжня ганебна пляма на репутації династії та іспанський сором усіх родичів.
Наскільки простішими й ближчими склалися б стосунки з дитиною, якби, слухаючи про те, як вона «накосячила», мама взяла і сказала: «О, ти знаєш, у мене теж була схожа ситуація. І я в ній теж мала не найкращий вигляд. Але потім, щоб виправити ситуацію, я зробила ось що…».
Таким чином, за допомогою батьків світ дитини починає «грати» не настільки чорними фарбами й з'являється надія, що все налагодиться, адже таке вже переживали інші люди, і батьки в тому числі. Дитина розуміє, що вони навіть знайшли вихід із такої, начебто, безвихідної ситуації. І як їх після цього не шанувати?
Рекомендую прочитати:
Ніколи не говоріть це своїм дітям. Три поширених вислови з подвійним змістом
2. Систематичні звинувачення та «макання у лайно носом»
Так, у дорослих є життєвий досвід, чим вони безперестану «козиряють» перед імпульсивними дітьми, які рідко роздумують над наслідками своїх вчинків: «Я живу довше, а значить у мене досвіду більше. Роби так, як я тобі кажу!».
На жаль, більшість наших діалогів з підлітком зводяться до того, щоб вказати на помилку, засудити поведінку і винести догану «із занесенням до трудової». Ну, і чим це може нашій дитині допомогти?
Наш батьківський досвід має допомагати впоратися зі складною ситуацією, навчити як поводитися, щоб знову до неї не потрапити. А наші закиди та повчальні спічі лише викликають роздратування та опір, адже більше схожі на вихваляння, ніж на щире бажання допомогти. Хіба аналогічна самовпевнена та хвальковита особа у нашому дорослому світі викликає повагу у довколишніх?
3. Невизнання підліткової «експертності»
Чи складно вам, дорогі тати та мами визнати, що в деяких питаннях ваша дитина більший експерт, ніж ви самі? Чи можете ви покликати свою дитину й запитати у неї поради, кажучи: «Підкажи, адже в цьому питанні ти знаєшся краще за мене».
Для дитини - це визнання схоже на тріумф всього життя. Нарешті, до неї ставляться, як до рівної, її особистість поважають. Саме після цієї фрази старі взаємини між вами руйнуються, а на їхньому місці народжуються нові - рівноправні. Як тільки ми починаємо цікавитися захопленнями та вподобаннями наших дітей, одразу ж і вони починають відчувати інтерес до нашого внутрішнього дорослого світу.
4. Неповага до власних родичів
Можна щохвилини вимагати від нащадка поваги до себе, але якщо при цьому по-свинськи ставитися до його бабусі та дідуся, то результату не буде.
Є в мене знайоме сімейство, в якому батько регулярно дратується, коли йому телефонує його мама. Немолода жінка дуже любить повчати свого дорослого сина, давати йому «дуже цінні поради», через що постійно чує, м'яко кажучи, несхвалення на свою адресу. І всі ці «милі діалоги» відбуваються у присутності її внучки-підлітка. Чи треба говорити, що дівчинка в цій родині росте далеко не проста, а повагою до батьків у цій родині не пахне.
5. Недовіра до дитини
Де взяти сили та мудрість, щоб навчитися довіряти своєму підлітку? Вірити, що дочка йде ночувати до подруги, а не на вечірку із сумнівними друзями? Як вчасно тріснути себе по руках, коли вони так і сверблять залізти в соцмережі дитини й прочитати особисті повідомлення?
Довіряти дитині складно, особливо, якщо дитину вже спіймано на брехні. Але це безмежно необхідно, адже дуже складно поважати маму, яка бігає з біноклем за дитиною на побачення, а потім в розпачі вигукує звинувачення: «Не бреши мені! Я ж знаю, що це неправда!».
***
Дорогі батьки, повага ніколи не буває односторонньою. Це процес взаємний, повірте. Змусити поважати іншого силою ще нікому не вдалось. Тому, якщо ви хочете, щоб дитина відчувала до вас повагу, навчіться поважати її саму: цікавитися думкою, не зазіхати на її особисті межі, не дозволяти своїй тривожності взяти гору над здоровим глуздом, не підвищувати на неї голос і не ігнорувати її прохання. Лише тоді ви матимете шанс у старості не почути від дитини роздратований вигук у відповідь, не «нарватися» на тріумфальне бажання втерти носа своїм колись «надто розумним» батькам, і не вирушити в довгу подорож на звалище історії. Лише тоді у вас буде шанс у старості бути вислуханими, зрозумілими та шанованими.
За матеріалами econet