Комплекс мученика: навіщо люди свідомо роблять погано самі собі?
Комплекс мученика - це сукупність думок, почуттів та переконань, що формують модель поведінки, побудовану на стражданні та жертовності з метою отримання уваги, схвалення, пошани та визнання. За аналогією з мучениками у релігійному світі, де людину відсторонювали, принижували, ображали й нерідко піддавали тортурам, аж до вбивства за її погляди чи світогляд.
В ідеальному розумінні, мученик - це герой, який несе добро і світло, але вороги всіма силами намагаються протистояти цьому. Вони знущаються, зводять підступи, відкрито переслідують й прагнуть знищити. Але попри все мученик йде своїм шляхом, і часто ціною власного життя домагається бажаного або як мінімум не стає навколішки перед обставинами, продовжує слідувати ідеології жертвуючи всім, що в нього є.
Такі постаті не рідкість, і є практично у кожній релігії. Мільйони послідовників у всьому світі не просто пам'ятають їхні імена, а й прихиляються перед подвигом, віддають шану, цінують, зараховують до лику святих.
***
Люди з комплексом мученика з різних причин, які я опишу нижче, повністю копіюють цю модель, бажаючи зайняти місце серед великих, назавжди вписавши власне ім'я до списку тих, хто страждає в ім'я чогось світлого, доброго, величного. І для цього їм обов'язково треба зробити два кроки. Перший - пожертвувати собою заради якоїсь мети. Другий - зробити так, щоб всі про це дізналися.
Жертва чи мученик?
Люди, у яких завжди все погано зустрічаються нам на кожному кроці. У кожного є знайомий, зустріч з яким обертається горою негативу скинутою на голову слухача. Поведінка цих осіб завжди дуже схожа і складається із двох важливих факторів.
Перший - якщо ви запропонуєте реальне вирішення проблеми, але від жертви потрібні певні зусилля, то розмова як мінімум одразу припиниться. Як максимум вас звинуватять у тому, що ви змушуєте щось робити нещасну людину, яка вже не в змозі собі допомогти. «Я думав ти просто даш мені грошей, а порадити піти на роботу будь-який дурень може! Ти мене не розумієш, негідник!».
Другий - від співрозмовника обов'язково вимагається співчуття, розуміння і визнання масштабів трагедії. Ви маєте не просто слухати, а й дивуватися, як людина взагалі витримує такі тяжкі страждання. Маєте казати, щось на кшталт: «Ти справжній герой, інші б не впоралися, розумію як тобі важко, те, що з тобою відбувається це справжнє пекло, але ти ще якось тримаєшся».
Між мучеником та жертвою є ще одна ключова відмінність. Жертви завжди знаходять винних і багато говорять про те, як сильно вони постраждали. Чоловік алкоголік б'є, але піти від нього жінка не може (і тут купа причин чому нереально це зробити). Або грошей зовсім немає, не їв уже чотири дні, але жодного шансу вибратися з цієї пастки немає. Бо на роботу не беруть, а куди беруть там обдурили із зарплатою, та й усе в цьому дусі. Простіше кажучи, несуть жертви свій хрест і терплять. Самі міняти нічого не хочуть або вже не можуть, тому чекають порятунку, який не потребує їхніх власних зусиль.
Мученики ж дуже активні й джерело своїх страждань вони створили власними руками. Тобто вони роблять якісь дії, які довколишні мають оцінити як світлі, добрі, чисті та святі. При цьому в обов'язковому порядку присутня жертовність з боку мученика і все це разом має викликати пошану, повагу, визнання величі. Грубо кажучи зарахування до лику святих.
Наприклад, жінка відмовляється від особистого життя, уникає чоловіків, не доглядає себе, не відвідує жодних заходів, весь час проводить за домашніми справами та займається виключно дитиною. На підсвідомому рівні навмисне перетворюється на малопривабливу як зовні, так і ментально. Але вона сприймає це приблизно так - на відміну від усіляких там, які «гуляють», вона присвятила себе своїй донечці і все життя віддала їй. Пожертвувала задоволеннями та саморозвитком в ім'я великої мети - виховання кровиночки! Мучениця, яка діє на шкоду собі, але на догоду найсвітлішому й найціннішому що є у матері, тобто дитині!
То мученик - це рятівник?!
Ні. Комплекс мученика - це окремий вид відхилень. Від класичної жертви відрізняється тим, що свої страждання творить власними руками. Від рятівників також є важлива відмінність - мученик цілком серйозно віддає найцінніше, що в нього є. Як йому здається, в ім'я найвищої мети, але в більшості випадків він не просто нікого не рятує цим, але ще й шкодить. Мученики віддають останнє й готові ризикнути найважливішим, але й у відповідь очікують великої пошани. Кожна людина з комплексом мученика підсвідомо прагне саме до вшанування та визнання. І цілком серйозно готова за це «щедро заплатити». Провести роки в жахливих умовах, зазнати принижень, поневірянь і страждань.
У чому головна трагедія людей з комплексом мученика?
Поведінка такої людини не є ментально здоровою. Простіше кажучи, мученик діє виходячи з деструктивних переконань й перебуває у важкому емоційному стані. Негатив генерується постійно, гострий дефіцит любові, прийняття, розуміння та уваги доводить психіку «до ручки». Вони здатні зробити щось таке, що абсолютно точно більшість людей довкола розцінять, як героїчний вчинок, на який наважилися б одиниці. Дещо особливе. Візьмемо для прикладу бабусю, яка всю свою пенсію віддає синові, а сама їсть недоїдки, або просить милостиню біля храму. Ви можете сказати, що у бабусі не всі вдома, швидше за все, ви маєте рацію, але вона бачить все по своєму. На її думку, вона жертвує собою заради дітей. Що може бути головнішим для жінки? Вона готова голодувати, носити старе пальто, ходити в сто разів заштопаних шкарпетках. Хоч пенсія маленька, але у сина теж грошей небагато, у нього сім'я, як йому не допомогти?! І бабуся віддає останнє, аби син був щасливий! І заперечити нічого. Але часто все це робиться далеко не з добрих спонукань.
Комплекс мученика дуже добре вивчений і модель поведінки завжди однакова. Максимальна жертва під гаслом чогось доброго і світлого, щоб зрештою масштабу жертовності вистачило для визнання величі та зведення мученика у розряд святих.
Але вся ця конструкція неминуче зазнає краху, і ось що чекає на кожного мученика:
Звинувачення
Ключова деталь комплексу мученика полягає в тому, що свою проблему людина створила власноруч. Жінки, які страждають, кажучи про те, як їм складно ростити дитину і як тяжко прогодувати двох, з ймовірністю 99,9% почують одну єдину фразу - то навіщо ти народжувала, якщо в тебе ні надійного чоловіка, ні нормальної роботи, ні капіталу?!
Механізм зрозумілий. Якщо ви робите щось героїчне, але врятовані вами люди не відчували жодної загрози і не розуміють, від чого ви їх врятували, то справа закінчиться лише звинуваченнями. Так само якщо ви стали жертвою якоїсь події, але при цьому самі туди прийшли або хоч якось брали участь у створенні цієї ситуації, то фінал буде таким самим.
У психології це називається віктимблеймінг. Не будемо загострювати увагу на цьому терміні, його суть у тому, що жертва на думку більшості завжди винна сама. Навіть якщо дівчину зґвалтували в лісі, то нічого крім «а нафіга ти туди поперлася одна пізно ввечері?» вона не почує. Так влаштоване наше хворе суспільство.
І якщо віктимблеймінг це невиправдані звинувачення викликані страхом перед тим, що трапилося (переконання, що зі мною такого статися не може, а з ким таке сталося - той сам винен), то комплекс мученика завжди закінчується розумними звинуваченнями. Такі люди навмисне притягують неприємності, щоб користуючись цим привернути увагу та отримати повагу чи визнання.
Знецінення
Люди з комплексом мученика найчастіше мають мазохістський тип особистості. Тобто спочатку перебувають у тривожному стані на тлі критично низької самооцінки. Свій героїчний вчинок вони активно шукають і звідси випливає ще одна проблема - хто шукає, той завжди знайде!
Простіше кажучи, суть справжньої суспільно значущої дії полягає в тому, що людина не створювала небезпечну ситуацію, а пожертвувала чимось важливим і цінним спонтанно, рятуючи довколишніх.
Мученики ж чекають свого часу і все, що відбувається довкола, підсвідомо оцінюють з погляду можливості отримати пошану і визнання, в обмін на якісь дивіденди. Як тільки хтось дасть їм сигнал про початок дії, вони одразу поспішають це зробити. Проблема лише в тому, що таких людей дуже легко використовувати у своїх цілях і змусити пожертвувати собою в ім'я нікому не потрібних нісенітниць.
Таким чином люди з комплексом мученика дуже часто роблять вчинки яких ніхто не потребував. Ні «врятований», ні довколишні. А «герой мученик» щиро переконаний що заслужив нарешті своє місце серед великих і всі просто зобов'язані кланятися перед ним за його дії, але з незрозумілої йому причини ніхто не визнає в ньому того, ким він себе бачить. Врятований каже «не треба було, тебе не просили», а решта живе своїм життям ніяк не реагуючи на «муки в ім'я інших».
Дочка виросла каже, що дії мами були не просто непотрібними, а й шкідливими. Обернулися гіперопікою, вона не мала прикладу щасливої жінки перед очима, в сім'ї не було чоловіка та значущого дорослого. Син своїй старій матері каже, що вона сама все віддавала, а він і не просив, не відбирав, не вимагав, він взагалі не знав, що вона голодувала.
Ігнорування
Тривога, яка накопичилася, психікою утилізуватися вже не може. Починається пошук події в якій можна одним махом врятуватися від низької самооцінки і заслужити на повагу, визнання, пошану. Весь цей механізм спричиняє вчинки, які ніким не будуть гідно оцінені й обернться лише звинуваченнями. Доведеться всіх переконувати у тому, що насправді мученик - це герой, просто вони чомусь цього не помічають.
Так мученик стає токсичним. Говорить про те, як він страждав, чого був позбавлений і які випробування пройшов. Намагаєтеся довести, що діяв заради доброї мети, пожертвував собою, заплатив величезну ціну заради когось. А зіткнувшись з вищезгаданими звинуваченнями та знеціненням мученик починає говорити про свої «митарства» голосніше, частіше, наполегливіше.
У результаті довколишні просто втомлюються і більше не хочуть слухати мученика. Уникають, стороняться, переривають розмову, йдуть. Не відповідають на дзвінки, не хочуть зустрічатися. Тобто люди застосовують ігнорування не як насильство, а навпаки, щоб захиститися від токсичності мученика. Велич виявилася уявною, а жертовність нікому не потрібною. І як би голосно не кричав мученик, його не почують.
Замість висновку:
Комплекс мученика продовжують плутати із синдромом жертви. Але у мученика і рівень тривоги вищий і ставки максимальні. Мученик не є жертвою обставин, він прямо чи опосередковано створив те, що відбувається. На додаток, продовжує це робити й все активніше посилює своє становище, намагаючись постраждати якнайсильніше, щоб визнання виявилося гарантованим. Всі довкола мають бачити яку ціну заплатив мученик заради порятунку когось або в ім'я чогось.
Сама мета завжди світла та добра. Заради дітей, заради життя інших. Такі люди ніколи не скажуть «я працював по 15 годин на добу і практично нічого не їв пів року, щоб купити собі мерседес». За це їх до лику святих точно не зарахують. А от «я не доїдала, щоб зробити свою дочку щасливою» і «я жила без чоловіків і розваг, щоб присвятити життя своєму синочку», у їхньому розумінні зовсім інша справа.
Наслідки комплексу мученика завжди однакові. Нічого з того чого вони прагнуть, недосяжно. Звинувачення, знецінення та ігнорування стають фіналом незалежно від того, яку жертву приносить мученик. Тому цей комплекс розглядається психологами як важкий. З синдрому жертви є вихід, достатньо віднайти свою самоцінність й змістити акцент уваги на себе. А у випадку мученика, допомога може прийти надто пізно. Людина вже заплатила за загальне визнання надто велику ціну. Відкотити назад нічого не можна.
Поки не сталося непоправне, важливо зрозуміти сам механізм комплексу мученика і вивчити теорію про здоровий егоїзм. Якщо почувши фразу «вона живе для себе і свій особистий комфорт має у пріоритеті» ви відчуваєте роздратування, то до комплексу мученика вам залишилося зробити один крок.
Переконувати я нікого не буду, зрештою жертву приносите саме ви, а довколишні просто знецінюють те, що трапилося, й продовжують жити своїм життям, дбаючи про власний емоційний комфорт, фінансовий добробут та саморозвиток. Не заради великих цілей та священних завдань, а заради себе. У таких людей діти щасливі, бо не мають важких спогадів про те, як батьки життя поклали заради них.
Комплекс мученика не турбує довколишніх, це насамперед трагедія самого мученика.
