Як сформувати здорову дитячу самооцінку? 7 основних правил

Самооцінка - це наше уявлення про себе, якими ми себе бачимо і відчуваємо, як оцінюємо і як ставимося до себе. Дитячу самооцінку формують зовнішні чинники: ставлення та поведінка родичів, інших авторитетних дорослих та однолітків. І на тлі цього впливу у дитини може сформуватись неадекватна самооцінка: занижена або завищена.

 

7 ключових правил, які допоможуть виховати дитину зі здоровою самооцінкою:

 

1. Давайте безумовну любов та підтримку

Почнімо з основ. Самооцінка завжди формується на більш значимій та фундаментальній основі - самоцінності.

 

Самоцінність - це відчуття й прийняття себе як унікальної особистості, яка є важливою та цінною сама по собі, має безумовне право на щастя та задоволення своїх потреб і бажань.

 

І якщо самооцінка дитини формується під впливом зовнішніх факторів, то з відчуттям самоцінності вона народжується. Тому немовлята здатні відкрито та яскраво виявляти свої потреби, висловлювати будь-які внутрішні позиви: у них є вроджене очікування того, що батьки приймуть та підтвердять їхню самоцінність своїми діями, забезпечать безумовну любов, турботу та підтримку.

Тому ключове завдання батьків на ранньому етапі не зруйнувати це базове відчуття. Відгукуватися на заклики дитини, задовольняти її ключові потреби:

 

фізичні - ситість, відчуття безпеки, тепло та сухість, комфорт, відсутність болю;

емоційні - відчуття, що батьки готові побачити, прийняти та поділяти будь-які почуття та стани.

 

У дитини має закріпитися відчуття, що батьки завжди на її боці. Так, вони можуть виявляти розумну суворість у необхідних для виховання моментах, але ніколи не ігнорують потреби дитини, приділяють їй увагу, готові вислухати та прийняти.

 

І надалі це стосується не лише базових потреб, а й підтримки батьків при соціальних взаємодіях.

 

Наприклад, коли інший дорослий скаржиться батькам на дитину, говорить про неї погано. Зрозуміло, скарги та звинувачення можуть мати причину чи підставу, але важливо розуміти: інша людина не завжди бачить ситуацію повністю, може не знати прихованих мотивів та почуттів дитини, а ще має власні уявлення про правильність поведінки, в які ваша дитина «не вписалася».

Тому замість беззастережно вставати на бік іншого дорослого важливо взяти паузу й висловити дитині підтримку: поговорити з нею наодинці в спокійній довірливій атмосфері, розпитати, розібратися в ситуації. Якщо дитина помилилася, важливо донести це до неї - але не з позиції «ворога», а з позиції союзника. Так дитина зрозуміє: вона все ще цінна й важлива, а батьки хочуть допомогти насамперед їй, а не іншому дорослому.

 

2. Оцінюйте вчинки, а не особистість

Наступне важливе правило для збереження самоцінності дитини: відокремлювати її особистість від її вчинків.

 

На помилках треба вчитися, і критика - важливий елемент виховання. Але вона має бути спрямована не на дитину, а на її поведінку та дії.

 

Розгляньмо приклад.

 

Дитина штовхнула іншу дитину, розбила вазу або принесла дуже погану оцінку. І мам хоче донести до дитини її помилки, щоб виправити їх. Але робить вона це за «соціально прийнятним» деструктивним шаблоном, який швидше за все почерпнула ще у своєму дитинстві, і який, як їй здається, від неї очікують довколишні.

 

«Як тобі не соромно?! Який ти злий/поганий хлопчик, добрі діти так не поводяться!».

«Ну і розтяпа, руки, як гаки, це ж була моя улюблена ваза!».

«Знову погана оцінка?! І в кого ти така вдалася і що нам з тобою такою робити...».

 

Дитині важко оцінити мотивацію, яка стоїть за цими фразами. Вона сприймає їх як констатацію факту, негативний опис своєї особистості. Самоцінність дитини підривається, і при цьому її увага зміщується з аналізу провини на прийняття нового уявлення про себе.

 

Щоб дитина дійсно отримала можливість усвідомити та виправити свою помилку, важливо наголошувати саме на помилку, а не на дитину.

 

3. Не критикуйте вибір

Діти особливо яскраво сприймають світ, бо щойно почали знайомитися з ним, і для них усе довкола - «вперше». Тому вони часто можуть бути надто активними, натхненними та збудженими - наприклад, змінювати «професію мрії» кожного тижня.

 

Діти не здатні довгостроково щось планувати, оцінювати ризики, тому вони часто ухвалюють рішення, які очевидно нелогічні для дорослих.

 

Багато батьків часто відмахуються від дітей, критикують їхній вибір або сміються з нього:

 

«Ой, не до твоїх дурниць зараз, не заважай».

«Ну, очевидно ж, що ця річ набагато краща! Чому ти не розумієш таких елементарних речей?».

«Що тепер вже хочеш бути лікарем? А минулого тижня хотів космонавтом... Лікарем він буде, хаха!».

 

Але таке ставлення травмує самоцінність дитини, робить її вразливою, змушує сумніватися у собі, в правильності свого вибору, формує страх перед самостійними рішеннями. І в майбутньому дитина буде боятися розповісти близьким про щось критично важливе, або матиме труднощі з прийняттям самостійних рішень.

 

4. Не порівнюйте з іншими

Ніколи не порівнюйте дитину з іншими. Ні в поганому, ні в хорошому значенні.

 

Коли батьки критикують дитину і ставлять їй у приклад іншого однолітка, це ранить, знижує самооцінку, порушує довіру між дитиною та батьками.

 

І навпаки, коли батьки нахвалюють дитину на противагу іншій, це шкідливо для самооцінки: таке виховання породжує підвищені уявлення та очікування. І в майбутньому це може обернутися хворобливим розчаруванням та новими страхами для дитини.

 

5. Не говоріть про дитину в 3-й особі та не давайте їй оцінок при сторонніх

Самооцінка дитини формується на фоні соціальних взаємодій. Тому важливо привчати дитину до відчуття суб'єктності - вона окрема людина і може сама виступати агентом дії, взаємодіяти з довколишніми.

 

Неправильно: «Нам уже 5 років, і ми вчимося в артшколі!».

Правильно: «Іруся сама розкаже, якщо захоче».

 

Але що робити, якщо дитина сором'язлива, і при спілкуванні з людьми боїться щось сказати, ховається за спину батьків?

 

У переважній більшості випадків «сором'язливість» маленьких дітей - це базова обережність, а батьки - це звичний гарант їхньої безпеки. З дитиною все нормально, її поведінка логічна: вона не знає (або погано знає) цих людей, їй треба оцінити обстановку та освоїтися.

 

Тому в такій ситуації важливо просто дати дитині час, або запропонувати вибір.

 

«Все гаразд. Коли будеш готова познайомитись, або відповісти, просто скажи».

 

А ось чого НЕ варто робити, то це тиснути на дитину, говорити про неї у третій особі та давати оцінку її особистості та характеру.

 

«Ну, відповідай тітоньці, чому мовчиш? Язик проковтнула? Це не ввічливо». «Ой, вона у нас така сором'язлива. Боягузка ...».

 

6. Забезпечуйте різноманітність соціальних ситуацій

Для повноцінного розвитку самооцінки важливо надати дитині можливість виявляти себе у різних соціальних середовищах.

 

Наприклад, все коло спілкування дитини обмежується шкільним класом. І тут є великий ризик, що у неї сформується незбалансована самооцінка:

 

занижена - якщо вона опиниться в класі з сильнішими учнями, не зможе швидко налагодити контакт з однолітками й знайти друзів, зазнає цькування з боку однокласників чи вчителів;

завищена - якщо вона перевершуватиме за успішністю інших учнів, стане лідером чи «улюбленцем» вчителів.

 

Тому для дитини корисно окрім школи відвідувати додаткові гуртки, знаходити друзів за інтересами, пробувати свої сили у різних заняттях та колективах. Так дитина стикатиметься з великою кількістю несхожих людей й отримуватиме досвід нових соціальних ситуацій, отримає більше можливостей проявити себе, і відповідно сформувати більш здорове багатогранне уявлення про свою особистість.

 

І що більше нових соціальних ситуацій буде у дитини, то більше можливостей для розвитку адекватної самооцінки вона отримає.

 

7. Допомагайте впоратися з емоціями

Дітям важче впоратися з соціальними страхами та переживаннями. Їхній мозок і нервова система все ще формуються, тому емоції переживаються більш гостро. А підліткам регулювання емоцій дається ще складніше, що позначається на якості соціалізації дитини й заважає формувати адекватну самооцінку.

 

І якщо батьки відмахуються від емоцій та переживань дитини, знецінюють, висміюють й соромлять за них, дитині ще складніше справлятися з почуттями - вона почувається самотньо проти всього світу.

 

Тому для батьків важливо приділяти увагу цій стороні життя дитини. Запитувати, розмовляти, вчити дитину озвучувати свої переживання, запропонувати їй завести особистий таємний щоденник емоцій.

 

«Що трапилося? Хочеш поділитися? Як це сталося? Що ти відчуваєш? Що ти думаєш з цього приводу?».

«Так, це справді дуже боляче і прикро. Я розумію твої почуття. Чим я можу тобі допомогти?».