«Сама винна»: чому наше суспільство любить звинувачувати жертв?

«Вона сама винна», «А треба було головою думати», «На що вона взагалі розраховувала?»… Ці фрази, наче гострі стріли, влучають у найболючіше місце. Вони не просто звинувачують, а й підкреслюють безпорадність, ізолюють, залишають постраждалу людину наодинці з її болем.

 

Чому наше суспільство так часто стає суддею і катом для тих, хто зазнав насильства? Що змушує нас переносити відповідальність з агресора на жертву? І як розірвати це замкнене коло?

Віктимблеймінг: як працює механізм звинувачення жертви?

 

Віктимблеймінг (victim blaming) - звинувачення жертви, явище, коли відповідальність за злочин або нещастя перекладається на того, хто постраждав.

 

Ознаки віктимблеймінгу можна побачити всюди: від побутових розмов до заголовків у ЗМІ. «Навіщо вона так вдяглася?», «Чого пішла на конфлікт?», «Як можна було так наївно довіряти?». У кожній такій репліці закладено підтекст: «Ти сама це заслужила».

 

Найстрашніше, що такі слова чують люди, які вже й так постраждали. Жертви насильства, дискримінації, зрад - ті, хто потребує захисту та підтримки, а отримують ще один удар.

 

Важливий аспект:

 

Віктимблеймінг стосується не лише злочинів чи насильства. Він проявляється у будь-якій ситуації, де постраждалу сторону звинувачують у її нещасті.

 

Наприклад:

 

✔Людина потрапила в аварію: «А чого вона так гнала?»

✔Важко захворіла: «Треба було думати про своє здоров’я раніше».

✔ Стала жертвою шахраїв: «Треба було бути уважнішою».

 

Чому ми це робимо? Глибокі причини віктимблеймінгу

 

1. Ілюзія справедливого світу

 

Люди хочуть вірити, що світ справедливий: добрі отримують винагороду, а погані - покарання. Ця віра заспокоює. Але коли стається щось жахливе, вона піддається випробуванню. Щоб зберегти відчуття порядку, ми шукаємо пояснення. І часто воно звучить так: «Жертва сама винна».

 

Такий підхід дає нам фальшиве почуття контролю: якщо ми будемо «правильно» себе поводити, то нас обійдуть стороною проблеми.

 

2. Страх перед хаосом

 

Нещастя іншої людини нагадує нам про власну вразливість. Нам страшно уявити, що таке може трапитися з будь-ким, у тому числі з нами. Щоб зменшити цей страх, ми віддаляємося від жертви: «Це сталося через її помилки. Я б так не зробила, тому зі мною такого не трапиться».

 

3. Сила стереотипів

 

Суспільство формує уявлення про те, як має поводитися «справжня» жертва. Якщо людина не відповідає цьому образу, її звинувачують.

 

Наприклад:

 

✔Якщо жінка одягалася яскраво, це начебто виправдовує агресора.

✔Якщо чоловік став жертвою, його висміюють, бо «чоловіки не плачуть».

✔Якщо жертва поводиться надто емоційно, її звинувачують у перебільшенні.

 

4. Потреба у підкоренні сильному

 

Часто люди стають на бік агресора, бо сприймають його як сильну сторону. Це може бути несвідомим: підтримуючи сильнішого, людина відчуває ілюзорну безпеку. Агресор стає символом влади, і багато хто воліє «не помічати» його провину.

 

Як віктимблеймінг шкодить суспільству?

 

Він не лише додає болю постраждалим, а й підживлює саму проблему насильства.

 

Зміщення акценту: Головна увага переноситься з агресора на жертву. Замість того щоб засудити злочин, суспільство аналізує, що «жертва зробила не так».

Мовчання жертв: Люди, які пережили насильство, бояться говорити про це, щоб не стати об’єктом осуду. Це створює замкнене коло мовчання.

Нормалізація агресії: Якщо жертву звинувачують, це побічно виправдовує агресора. Суспільство посилає сигнал: «Ти можеш завдати комусь болю, і тебе зрозуміють».

 

Як подолати віктимблеймінг?

 

1. Усвідомте проблему

 

Зробіть паузу, перш ніж подумати: «А чого вона чекала?». Поставте собі питання: чи не перекладаю я провину на постраждалу особу?

 

2. Підтримуйте жертв

 

Слова мають силу. Замість того щоб шукати, що «жертва зробила не так», скажіть: «Це не твоя провина. Я вірю тобі».

 

3. Займайтеся самоосвітою

 

Вивчайте, як працюють стереотипи та когнітивні спотворення. Говоріть про це з оточенням. Кожна така розмова руйнує стіну нерозуміння.

 

4. Акцентуйте на агресорі

 

Коли ви чуєте, що у дискусії звинувачують жертву, змініть фокус, скажіть: «А як, щодо того, хто завдав шкоди. Чому він це зробив? Як цього уникнути в майбутньому?»

 

Запам’ятайте. Жертва - не винна. І ніколи не була

 

Віктимблеймінг - це тягар, який ми всі несвідомо кладемо на плечі тих, хто вже пережив горе. І це можна змінити.

 

У світі, де кожна людина відчуває себе в безпеці, звинуваченню жертв не має місця. Це потребує мужності: визнати свої страхи, боротися зі стереотипами, підтримувати постраждалих. Але саме в цьому - справжня сила людяності.

 

А як ви вважаєте, чи можна змінити наше суспільство? Чи готові ви зробити перший крок? Поділіться своїми думками.