10 ознак, що людина застрягла в дитячій позиції

У кожному з нас живе дитина. Це не добре і не погано - це факт. Вона може бути джерелом радості, креативу, спонтанності. 

Але іноді ця дитина бере на себе управління дорослим життям - і тоді людина приймає рішення не з позиції дорослої особи, а з позиції вразливості. 

Замість того, щоб діяти - ображається, тікає або чекає, поки хтось вирішить за неї.

 

І що найгірше - дуже часто цього навіть не помічає.

 

Ось 10 ознак, що людина застрягла в дитячій позиції - і прийшов час це змінити.

 

1. Чекає, що її хтось врятує

 

Глибоко всередині - віра, що з’явиться хтось «доросліший», мудріший, сильніший… візьме за руку і зробить замість людини те, чого вона боїться. Прийме рішення. Поверне впевненість.

 

Це мрія дитини - ілюзія, що прийде мама, або тато і все буде добре. Але в дорослому житті це так не працює. Ніхто не зобов’язаний витягувати дорослого з емоційних ям. А сподіватися на це - означає жити в очікуванні дива, яке не має сценарію.

 

2. Ображається замість того, щоб говорити відверто

 

Образа - класична дитяча стратегія. Дитина не має внутрішнього ресурсу висловити потребу, тому вона замикається та демонстративно «ображається».

А доросла людина  - говорить. Пояснює. Будує кордони словами, а не драмою.

Образа - це крик мовчанням. Але хіба той, хто справді поважає себе, мовчатиме замість того, щоб прояснити?

 

3. Боїться чужого невдоволення

 

Якщо людині важливо, щоб усі були задоволені нею, щоб ніхто не підвищував голос, не ображався - це не про доброту душевну, це про страх.

Страх перед покаранням, неприйняттям, відкиданням. Як у дитини перед токсичними батьками.

Доросла особистість дозволяє іншим людям мати емоції - навіть негативні. І не намагається бути «хорошою», щоб уникнути конфлікту. Вона знає: будь-який конфлікт - не кінець світу.

 

4. Боїться робити вибір

 

У дитинстві за нас все вирішували. І якщо цей патерн залишився - дехто може вважати відповідальність не свободою, а тягарем.

«А що якщо я помилюсь?» - хвилюється внутрішня дитина.

А доросла особа каже: «Можливо я й помилюсь. Але це буде мій шлях».

Якщо людина уникає рішень або постійно шукає поради, дозволу, підказки - вона ще не взяла контроль над власним життям.

 

5. Грає роль жертви

 

Позиція «чому зі мною чинять несправедливо» - це дитячий протест. Світ справді буває жорстоким, але це не означає, що ми безсилі.

Жертва чекає, коли її пожаліють. А доросла людина - шукає вихід.

Немає нічого смішнішого, ніж доросла особа, яка грає роль ображеної дитини: «Я так старалась, а вони не оцінили!».

Світ вам нічого не винен. І в цьому - свобода.

 

6. Чекає схвалення замість внутрішньої опори

 

Якщо самовідчуття людини залежить від чужих оцінок, вона ще не побудувала доросле «Я».

Дитина просить: «Поглянь на мене! Скажи, що я хороша!»

А доросла людина має внутрішнє дзеркало: «Я знаю, хто я, навіть якщо ніхто не аплодує».

Зовнішнє схвалення - приємний бонус. Але не джерело вашої цінності.

 

7. Перекладає відповідальність за свій стан на інших

 

«Мене роздратували», «Мене образили», «Мене змусили»…

Ні. Не змусили - ви дозволили. Не образили - ви сприйняли це як образу.

Це болісно визнавати, бо набагато легше звинуватити інших. Але тільки доросла позиція дає людині справжню силу: «Я відповідаю за те, що відчуваю і як реагую».

 

8. Вимагає безумовної любові

 

Дитина хоче, щоб її любили просто так - без зусиль, без критики, без умов.

Але у стосунках дорослих людей все набагато складніше. Там є кордони, обов’язки, діалог. Там далеко не завжди є «любов, яка прощає все».

Вимагати безумовності - це інфантильна мрія. Зрілість - це коли людина приймає, що любов дорослих вимагає роботи, вибору та взаємності.

 

9. Чекає дозволу жити своїм життям

 

«А що подумають батьки?», «А як відреагують знайомі?», «А чи не осудять мене?».

Ці запитання - з дитячого світу. У дорослому світі є лише одне запитання: «Чи це справді моє?»

Доки людина живе, озираючись на уявних «дорослих», вона не є суб’єктом. Вона - дитина в чужому сценарії.

 

10. Уникає болю за будь-яку ціну

 

Дитина тікає від болю: в казки, в ігри, в теплі обійми.

Але доросле життя без болю - це ілюзія. Там будуть втрати, зради, розчарування.

І наше завдання - не уникати цього, а пройти крізь це. Зі зціпленими зубами, з гідністю, з вірою в себе.

Тільки той, хто приймає біль, здатен жити по-справжньому.

 

Замість висновків:

 

Ми всі іноді впадаємо в дитячу позицію. Так буває і це - нормально. Ненормально - перебувати там роками, дорослішаючи лише тілом.

Якщо ви впізнали себе в кількох пунктах - не лякайтесь. Це не діагноз. Це дзвінок: «Прокиньтеся. Ваше життя чекає на вас. Дорослу. Сміливу. Живу».