Чому ми стали агресивними - і що з цим робити
Колись ми сварилися в коментарях про політику. А тепер - про все.
Про те, хто що сказав. Як подивився. Про емоції, які «не на часі». Про мовчання, яке «вже підозріле».
Люди більше не шукають сенсу. Вони шукають зачіпку.
Ми стали злими.
А точніше - виснаженими до межі.
А від виснаження - злиться навіть той, хто ніколи не підвищував голосу.
Іноді здається, що ми більше не чуємо одне одного. Ми тільки вловлюємо щось своє - страх, образу, втому - і кидаємо у відповідь. Навмання. На кого впаде.
Коли в людині накопичується надто багато болю - вона починає бити.
Не завжди фізично. Частіше - словом, тоном, байдужістю. І найболючіше - коли б’є не ворог, а той, хто був поряд.
Чому так?
Бо ми всі - в хронічному стресі.
Бо війна - не марафон і не спринт. Це біг без фінішу. А сил - все менше.
Бо ми втомилися боятися. І втомилися триматися. І не маємо де це сказати вголос.
А ще - бо ми нічого не контролюємо.
Не можемо зупинити ракету. Не можемо гарантувати безпеку своїм дітям. Не знаємо, яким буде завтра.
І тоді виникає ілюзія, що хоча б слова - ми можемо контролювати. Хоча б когось поставити на місце. Хоча б десь випустити пару.
Але є одна проблема.
Агресія в бік тих, хто поряд - не лікує.
Це як намагатися зігрітись, палячи власний дім.
Це як грюкати дверима, сподіваючись, що стане тихо.
Замість об’єднання ми отримуємо ще більше самотності. Замість розуміння - ще більше поділу. Замість підтримки - ще один удар.
І врешті-решт - ми опиняємося в суспільстві, де кожен сам за себе. Де кожен пильнує, щоб не бути мішенню. Де будь-яке слово може стати приводом для «атаки у відповідь».
Це не те суспільство, яке виживе.
Це - те, яке поступово з’їсть себе зсередини.
То що з цим робити?
Не закликатиму «бути добрими» - це звучить красиво, але порожньо.
Натомість скажу прості речі, які іноді рятують більше, ніж великі гасла.
✔Якщо ви на межі - спробуйте спершу видихнути, а не ранити тих, хто поруч.
✔Якщо хочеться когось принизити - спитайте себе: «Це справді полегшить мій біль? Чи я просто його передам далі?»
✔Якщо хтось сказав щось незрозуміле - не поспішайте бачити в цьому образу. Люди зараз часто говорять через біль, а не з логіки.
✔Якщо бачите, що хтось зривається - згадайте, що ви теж колись ледь трималися.
І найголовніше - не дайте чужій агресії змінити вас. Не дайте їй перетворити вас на те, проти чого ми боремося.
Ми маємо повне право бути втомленими. Але ми не маємо права втратити людяність.
Бо саме вона - найпотужніша зброя в часи, коли руйнуються не лише будинки, а й зв’язки між людьми.