Притча про найцінніший скарб
Один чоловік, який
жив у місті, вирішив продати свій сільський будиночок, який дістався йому в
спадок від батьків.
Тож,
зустрівши друга - журналіста й поета, - що для гарно писав різні тексти,
попросив його:
- Напиши мені оголошення, бо я хочу продати батьківську хату, яку маю в селі, ти ж її
бачив.
Поет написав таке оголошення:
«Продам чудовий будиночок за містом, де на
світанку співають птахи. Довкола росте зелений ліс, у якому тече потічок із
чистою джерельною водою. Щоранку крізь вікна до будиночка зазирає сонце. У
надто спекотний день тут можна сховатися в тіні веранди, де завжди панує
затишок й прохолода. А ваші вечори урізноманітнюватиме неповторне сюрчання
цвіркунів й зоряне небо над головою».
Через певний
час той поет зустрів свого старого друга й запитав:
- Ну що, вдалося продати будиночок?
- Ні, - відповів наш герой, - я передумав. Прочитавши оголошення, яке ти написав, я зрозумів, що
володію скарбом.
*****
Часто ми
недооцінюємо ті речі, якими володіємо, і ганяємося за примарними образами
щастя...
Уже сьогодні
роззирнися довкола й оціни те, що маєш: дім, родину, друзів, на яких справді
можеш покластися, здобуті знання, добре здоров’я та багато інших чудових речей,
які, власне, і є твоїм справжнім найціннішим скарбом.
Автор притчі: Бруно Ферреро
