З неба впали три яблука: синдром відкладеного життя
Нещодавно
перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука»...
✔До глибини душі
вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів негайно
перевзутися, але дружина заборонила: «Мовляв, не вигадуй. Одягнеш на недільну
службу». Чоловік дуже образився, а дружина пристрасно доводила, що є
повсякденний одяг, а є святковий.
Пара
повернулася додому і, поки розігрівався наваристий суп, чоловік приліг
відпочити і… помер.
Жінка його поховала, але в труну черевики не дала.
Ще
чого? Вони ж зовсім нові.
Тільки
небіжчик «став приходити» щоночі та докоряти в жадібності.
Довелося чекати
смерті однієї довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п'ятого розміру…
✔Один
знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю.
Він,
семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули та попросив відкрити
яблучне варення. А бабуся відмовила. Адже приберегла його для яблучного штруделя
до Трійці.
Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов
додому, благо, що жив в сусідньому селі.
Бабуся не дожила до Трійці два тижні,
а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, і
бочку для засолювання огірків…
✔У троюрідної
тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смерть.
- Вона вам
подобається?
- Дуже.
- То носіть.
- Настане ще час...
З властивим
мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці,
коли тебе несуть в ній на кладовище, а ось причепуритися по хліб - саме те.
Вона посміхається і каже, що я ще не розумію життя…
✔Мої батьки
вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п'ють літрами
нурофен, але пройти курс лікування - ні.
Тато
мотивує це тим, що в країні війна і йому соромно займатися власним здоров'ям,
коли гинуть люди…
✔Подруга
іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мама дістала її за якоюсь мега
привабливою ціною і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли
час «X» настав, і на тарілці вже лежав зарум'янений батон, змащений майонезом,
скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися
зіпсованими…
Синдром
відкладеного життя дуже зручний...
У нього можна загорнутися, як у ковдру й
виправдовувати свої страхи та лінь. Небажання діяти та приймати рішення.
Ось підростуть
діти, настане літо, вечір п'ятниці, Пасха...Краще з понеділка, з першого
вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.
З самого
ранку ми чекаємо вечора. Увечері - нового ранку. Ми залишаємо на потім чепурні
скатертини, святкові слова, думки та мрії. Кращу роботу і кращий шматок.
Ми чекаємо
слушної нагоди, зручного моменту, першого місячного дня.
Відкладаємо
молодість на старість, забуваючи, що життя - це те, що відбувається саме
зараз!
За матеріалами статті Ірини Говорухи
