Чому розумні люди не потребують спілкування. Думка психологів
Предметом психологічних досліджень є різноманітні сфери нашого життя. Психологи Сатосі Канадзава та Норман Лі зайнялися дослідженням питання: «Які фактори роблять людину щасливою?».
Рекомендую прочитати:
13 причин, через які людям, що мають високий інтелект, щастя дається надто важко
Результати виявилися, з одного боку, передбачуваними, з іншого, дали основу для глибокого аналізу власного сприйняття життя.
Виявляється:
Мешканці сіл та невеликих міст щасливіші, ніж жителі мегаполісів.
Що більше у людини близького спілкування, то щасливішою вона почувається.
Усе сказане вище стосується «середньостатистичної» людини.
У тих, хто має високий рівень інтелекту, рівень щастя знаходиться в іншій площині й не залежить від кола близького спілкування.
Психологи підтверджують:
мозок інтелектуальної людини справді відчуває життя інакше, ніж середньостатистичної людини. Причин тут кілька.
1.
При високому рівні інтелекту складно знайти рівну собі особу, щоб з нею подружитися.
2.
У свідомості розумної людини створюється власний внутрішній світ, часом набагато цікавіший й привабливіший, ніж світ зовнішній.
Самодостатній геній іноді самотній чи не товариський, тому що йому набагато цікавіше займатися власними справами.
«Виринаючи» зі свого всесвіту, він відчуває дискомфорт, а не щастя.
Тим більше, що спілкування змушує його відриватися від важливих справ чи роздумів, творчого процесу чи відкриттів.
У своїй діяльності, він набагато щасливіший. І щастя для такої людини пов'язане не з дружніми посиденьками чи прогулянками по нічних алеях за руку з коханою людиною, а з результатом та досягненням значущої мети.
Дж. Селінджер писав свої книги в маленькому будиночку в лісі, ведучи життя самітника. Він був щасливий творчістю, звертаючись до довколишніх: «Відчепіться від мене! Просто дайте мені писати!».
У розумних людей є власна зона комфорту, в яку вони пускають лише обмежене коло найближчих.
Художник Пабло Пікассо говорив: «Без великої самотності жодна серйозна робота неможлива». Він був щасливий тільки за мольбертом, а все, що руйнувало цю гармонію, робило його нещасним та дратівливим.
Ви, мабуть, зараз подумали, що бути «середньостатистичною людиною» простіше, легше та радісніше?
Це можна обговорити!
«Сприйняття щастя» – процес індивідуальний та унікальний!
А джерела його - у далекому минулому людства, у генетичній пам'яті предків, описаній в «теорії щастя савани».
«Теорія савани», також «гіпотеза еволюційної спадщини», стверджує, що ми реагуємо на обставини, як і давні люди, оскільки наша психологічна еволюція повністю заснована на потребах, які відчували наші предки, коли вони жили в савані.
Успішна дівчина, яка приїхала до столиці з села, закінчила престижний навчальний заклад, має хорошу роботу, кохану людину та надійних друзів, скаржиться психологу: «Я йду Києвом і думаю: «Мої мрії збулися! Я живу в найгарнішому місті світу!», а десь глибоко всередині підсвідомості прокидається холод самотності: «Світ такий величезний й такий небезпечний! Чи потрібна я комусь?». І відчуття щастя змінюється тривогою та напругою.
Досить часто до психолога приходять із подібними відчуттями.
А причина у двоїстості сприйняття, пов'язаній з генетичною пам'яттю: тіло тут, у великому сучасному місті, а мозок - у небезпечній дикій савані. І лише розвинений інтелект допомагає знайти способи адаптуватися до подібного «роздвоєння», створюючи в цій «внутрішній савані» власний гармонійний світ, встановлюючи рівновагу між загальнолюдським минулим та особистим сьогоденням.
Мабуть, природа поставила перед високоінтелектуальними людьми завдання йти вперед, сприяючи еволюції людини та суспільства, надмірно не фіксуючись на людях та обставинах.
Тепер поміркуйте: а як у Вас із відчуттям щастя?
Кожен варіант має плюси!
Головне, розуміти себе та свої потреби, не порівнюючи та не заздрячи.
