Чому ти боїшся бути собою, але не боїшся бути нещасною?
Ти прокидаєшся вранці й, ще навіть не встигнувши до кінця отямитися, одягаєш маску: «ідеальна мама», «зразкова дружина», «працьовита колега». Ти на стільки звикла грати ці ролі, що забуваєш, що це лише ролі. «А як це - бути собою?» - подумки питаєш себе, дивлячись у дзеркало, але швидко отямлюєшся. Немає часу на такі дурниці та й кому воно потрібне це твоє справжнє «я»?
Маски - це безпечно. Вони допомагають подобатися іншим, уникати конфліктів й створюють ілюзію контролю. Але біда в тому, що під ними тобі бракує повітря. Ти дихаєш уривчасто й обмежено - так і живеш.
«Ти ж дівчинка» - ці слова стають першою цеглиною в стіні, яку ти будуєш довкола себе. Тебе навчили бути слухняною, не сперечатися, не висовуватися. Бути зручною й непомітною, бо «так треба» і «так правильно».
У дорослому віці цей механізм запрацював автоматично: ти боїшся бути не такою, як очікують. Адже бути собою - означає наражатися на ризик: тебе можуть не прийняти, не зрозуміти, осудити. Ти боїшся відмовити, бо «а що як більше не покличуть?». Боїшся сказати, що тобі боляче, бо «а що подумають?».
Тому ти мовчки йдеш туди, куди тебе ведуть, і щиро вважаєш, що по іншому - неможливо.
Зона комфорту - це місце, де все зрозуміло й передбачувано. Часто це просто звичка: терпіти нецікаву роботу, яка висмоктує душу. Миритися зі стосунками, де тебе не чують. Жити життям, яке не приносить радості.
«А що зміниться?» - питає внутрішній голос. Бо він уже втомився кричати. Бо ти швидше погодишся на знайомий біль, ніж на невідомість. Бо біль став звичним, а невідомість лякає.
Бути собою - це як вийти на сцену без гриму й костюма. Голосно сказати: «Це я». Це страшно, бо ти звикла ховатися. Іноді навіть від себе.
Але щастя не прийде туди, де ти граєш чужі ролі. Воно потребує справжності: справжнього голосу, справжніх бажань, справжніх кордонів
Коли ти боїшся сказати «досить», твоя втома перетворюється на кайдани, які стискають все сильніше. Коли ти боїшся піти, твій погляд стає благанням про свободу, яку ти сама в себе забрала. Коли ти боїшся бути собою, життя завмирає, ніби затримує дихання, чекаючи, коли ти нарешті наважишся дихати на повні груди.
Дозволь собі жити!
Змусити себе бути щасливою неможливо. Але дозволити - можна.
Почни з малого:
Не мовчи, коли тобі боляче! Відріж те, що висмоктує твої сили, як непотрібний якір. Пам’ятай: ви не меблі, щоб бути зручною для всіх.
Ти жива людина, а не тінь. Твої бажання мають значення. Твій голос має право звучати. Твоє життя не має бути стражданням.
Знімати маски страшно. Але, повір, набагато страшніше - прожити життя, так і не дізнавшись, хто ти насправді.
Коли тобі страшно бути собою, запитай себе: чому тобі не страшно бути нещасною? І хай це питання стане першим кроком до свободи.