Ти нічого не доведеш: чому суспільство змушує жінок мовчати про домагання
Є теми, які суспільство роками запихає у темні кутки, де їх не чути і не видно. Де вони мають згнити, щезнути, щоби не псувати красиву картину світу, де «порядні жінки» не скаржаться, не плачуть, не говорять про те, що «всі й так знають, але воліють не згадувати».
Домагання. Насильство. Випадкові, здавалося б, дотики, що залишають на тілі не сліди, а глибокі шрами у свідомості. Слова, які прорізають внутрішню тишу голосніше за крик. І головне - тиск, який змушує мовчати.
Але чому? Чому так багато жінок роками носять цей біль у собі, переконуючи себе, що «це було не так страшно», що «нічого ж не сталося», що «іншим було гірше»?
Страх. Він завжди перемагає першими
«Якщо я скажу, мені не повірять».
«Він сильніший, впливовіший. Мене висміють».
«Я зіпсую собі життя».
Страх - це головний механізм контролю.
Жінка боїться сказати вголос, бо знає: замість того, щоб судити винного, суспільство осудить її. Запитає, що вона думала в той момент, у що була одягнена, як себе поводила.
Вона боїться, що з неї глузуватимуть. Що вона стане «тою, яка шукає уваги», «тою, яка перебільшує».
Боїться, що їй доведеться пояснювати й виправдовуватися. Знову і знову.
Сором. Надумана провина, що тримає нас у клітці
Суспільство збудувало ідеальну пастку: переконало жінку, що якщо з нею щось таке сталося - значить, вона сама винна.
«Треба було раніше піти».
«Чому ти йому не відмовила?»
«А може, ти його спровокувала?»
Тут сором - не просто почуття, це соціальний механізм. Жінка починає думати, що це її вина. Що треба було вміти казати «ні» голосніше, бити сильніше, передбачити ситуацію, відчути небезпеку.
І тому вона мовчить.
Тиск. Наше улюблене «не треба виносити сміття з хати»
Є ще одна річ, яку жінки чують з дитинства:
«Не варто псувати комусь репутацію».
Жінка має берегти репутацію кривдника.
Жінка повинна думати про його кар’єру, його сім’ю, його майбутнє.
А про себе - ні.
Тому що якщо вона скаже правду - вона стане тою, хто «зруйнувала його життя». Вона стане проблемою.
Але чому тепер так багато жінок говорять?
✓Тому, що мовчати більше нестерпно.
✓Тому, що коли одна говорить - інші розуміють, що вони не самі.
✓Тому, що нарешті світ починає змінюватися, хоч і не так швидко, як хотілося б.
Коли жінки діляться своїми історіями - це не просто слова. Це революція. Це повернення собі голосу, який у них забирали роками.
І якщо одна з них зараз читає це і думає:
«Може, і мені сказати?»
Скажи.
Бо в цьому світі знайдуться ті, хто почує.