Світ - твоє дзеркало. І якщо він несправедливий, то, може, проблема - не в ньому?


Світ схожий на дзеркало.

 

І це погана новина, якщо ти сподівалася, що «все зміниться», коли ти переїдеш в ідеальну країну, знайдеш ідеального чоловіка або хоч тінь адекватності серед людей.

 

Ні.

 

Бо куди б ти не поїхала, які б люди не траплялись тобі в житті - вони віддзеркалюватимуть тебе.

 

Твої страхи.

 

Твої переконання.

 

Твою внутрішню драму в трьох актах.

 

Якщо здається, що світ змовився проти тебе - може, це просто світ нарешті перестав грати в твої ілюзії.

 

Перестав підлаштовуватись під твої очікування, твої травми, твої внутрішні домовленості з собою: «якщо я буду хорошою - мене не зрадять», «якщо я мовчатиму - мене не принизять».

 

Світ не жорстокий.

 

Він чесний.

 

Він показує, що всередині - саме те, що болить, те, що приховано, те, що давно пора почути.

 

Ти дивишся в це дзеркало, й питаєш: чому кожен зустрічний зачіпає тебе саме там, де болить?

 

А дзеркало - не суддя.

Воно лише відображає все те, що ти так старанно приховуєш навіть від себе.

 

А потім - хтось усміхається тобі по-справжньому...

І ця усмішка виводить з рівноваги більше, ніж чужа агресія.

Бо в ній немає ні обов’язку, ні зневаги, ні контролю - тільки світло.

А ти не знаєш, що з цим робити. Бо досі жила так, ніби світ має тебе карати.

 

Люди не зміняться, щоб зробити тебе щасливою.

 

Люди не мають карту твоїх болючих точок, щоб випадково не наступити.

 

Люди - це твоє відображення. Недосконале, збільшене, місцями криве. Але твоє.

 

І поки ти кричиш у дзеркало «будь іншою!», воно просто повторює: «Ти - це ти».

 

Хочеш м'якше - стань м'якшою.

 

Хочеш глибше - перестань жити на поверхні.

 

Хочеш щирості - то зніми маску першою.

 

Бо в цьому театрі, де кожен - актор, декорація і глядач одночасно, найважче - це зрозуміти, що головна роль усе ж твоя. І переписати сценарій можеш тільки ти.

 

А ще - залишитись на сцені, навіть коли глядачі пішли.

 

Навіть коли світ не аплодує.

 

Навіть коли інші грають свої драми за сценаріями, які написані страхом, а не любов’ю.

 

Бо саме в цю мить, у тиші та невідомості, народжується нове дзеркало.

І в ньому - нова ти.