Особисті кордони: що це таке? Як зрозуміти, що вони порушені?
Особисті кордони - популярна тема в галузі психології. Про них зараз багато говорять, і ви точно чули фразу «Він порушує мої кордони», «У мене слабкі кордони», «Я вчуся відстоювати свої кордони».
Що ж це таке, як ці кордони впливають на наше повсякденне життя, як навчитися їх вибудовувати та використовувати на благо собі?
Що таке особисті кордони?
Це індивідуальний безпечний простір. Він охоплює відчуття та емоції, думки, погляди та переконання, інтереси та цінності кожної людини. Якщо коротко, це чітке розуміння та усвідомлення власного «Я».
Якими бувають особисті кордони?
Фізичні кордони
З ними найпростіше. Фізичні межі визначаються нашим тілом, проходять його контуром.
Коли ми говоримо про здорові фізичні межі, ми маємо на увазі наступне:
Людина будь-якої миті усвідомлює - хто, коли, де й за яких обставин може до неї торкатися. Вона визначає для себе, а отже й для довколишніх, норму дотиків у кожному окремому випадку.
Наприклад, це може бути рукостискання, поплескування, штовхання або інтимніші дотики.
Коли фізичні кордони порушуються, ми це відчуваємо дуже добре, бо таке порушення спричиняє нам явний фізичний дискомфорт. Наприклад, людина в транспорті встала на ногу - нам боляче, ми повідомляємо про це людину або віддаляємося самі.
Але і в цьому питанні є тонкощі - наприклад, коли фізичний контакт пов'язаний з емоціями, психологічними межами.
Наприклад, людина дозволяє собі щодо нас інтимний дотик - ніжне погладжування, легкий ляпас по сідницях. Ця дія, хоч і не завдає нам явного фізичного дискомфорту, але завдає незручності психологічної.
І в цьому випадку дуже важливо позначити свої межі та твердо вказати людині на їх порушення. Якщо ж зробити це вам незручно чи страшно - значить у вас нестійкі психологічні межі.
Психологічні кордони
З ними набагато складніше. Контур психологічних кордонів не позначений - ми самі маємо зрозуміти й визначитися з тим, де вони проходять.
Психологічні кордони - це зона довіри. Вона включає внутрішній світ думок, емоцій, переживань, прагнень, переконань та цінностей. І саме ми визначаємо, як близько ми можемо підпустити іншу людину до цього внутрішнього світу.
Психологічні межі можна умовно поділити на 3 групи:
Далекі. Це наш контакт із незнайомими чи малознайомими людьми. Ви тримаєте людину на відстані в полі зору, вона не загрожує вашій безпеці.
Середні. У цьому випадку йдеться про спілкування із колегами, близькими знайомими, друзями. Цих людей ми підпускаємо до свого внутрішнього світу набагато ближче, можемо ділитися з ними певними думками та емоціями.
Близькі. Це зона найбільшої довіри. До неї зазвичай входять партнери у стосунках, близькі родичі та найближчі друзі.
Ознаки та причини порушених кордонів
Головний індикатор порушення психологічних кордонів - деструктивні емоції:
Роздратування
Невдоволення
Злість
Гнів
Але, на жаль, далеко не всі люди з появою таких емоцій розуміють причину їхньої появи, відгукуються на внутрішній дискомфорт і вказують людині на порушення своїх кордонів.
Чому так відбувається?
Коли людина не впевнена у собі та своїх почуттях, погано розуміється на власних емоціях, потребах та бажаннях - вона відкрита для деструктивних суспільних стереотипів та сторонніх маніпуляцій.
Насамперед для сорому та провини. Дуже часто можна зустріти ситуацію, коли людина соромиться свого внутрішнього дискомфорту, звинувачує себе у дратівливості та агресії. А довколишні цим користуються - просувають свої бажання, а за зручної нагоди - звинувачують людину в «нечемності» чи «егоїстичності».
Приклад із життя:
До однієї моєї знайомої в гості часто заходить сусідка, в зовсім недоречний час. Знайома займається роботою, доглядає за дитиною, а в цей момент приходить непрохана гостя та починає з нею розмовляти. Говорить в основному про себе і своє життя, практично без упину, а знайомій незручно її перебити й попросити піти. Вона просто чемно посміхається, вислуховує сусідку, але при цьому завжди почувається виснаженою та роздратованою.
Я в неї питаю: «Чому ж ти не скажеш їй про те, що тобі треба займатися домашніми справами чи просто відпочити? Чи нагадати про те, що прихід у гості мав би бути узгоджений?».
Знайома відповідає: «Мені незручно, я ж можу її образити!»
Тобто людина щиро впевнена в тому, що сусідка образиться, якщо дізнається, що їй потрібен відпочинок! Вона ставить потребу у спілкуванні сусідки вище за власну потребу у роботі та відпочинку.
Люди з порушеними кордонами часто потрапляють у замкнуте коло:
1. Відчувають роздратування, бо їхні межі порушені.
2. Звинувачують себе через свою дратівливість і егоїстичність, тому терплять порушення.
3. Втомлюються терпіти порушення, досягають піку внутрішньої міцності й «зриваються» на довколишніх з будь-якого незначного приводу, який випав на момент цього зриву.
4. Звинувачують себе у зриві та продовжують терпіти порушення своїх кордонів у страху здатися дивними чи неввічливими.
Ще одна причина «слабких» особистих кордонів - співзалежні стосунки.
Слабкі особисті межі характерні для людей у співзалежних стосунках - коли один із партнерів психологічно залежить від іншого, а в їхній моделі спілкування є рольовий розподіл (наприклад, «дитина і дорослий», «підлеглий і начальник», «жертва і тиран»). Про співзалежні стосунки можна прочитати тут.
Так відбувається, коли у людини порушена сепарація - природний психологічний та емоційний процес відокремлення дитини від батьків, усвідомлення своєї незалежності та власного окремого «Я» зі своїми потребами, поглядами, цінностями тощо.
У нормі сепарація має завершитися до кінця підліткового періоду – коли людина приблизно до 18 років усвідомлює, хто вона і що їй потрібно, почувається окремою самодостатньою особистістю.
Процес цей зазвичай починають батьки - наділяючи дитину дедалі більшою кількістю відповідальності, і водночас свободою рішень та дій, а завершує сама дитина, відокремлюючись від сім'ї батьків на шляху до створення власної.
І, на жаль, дуже часто цієї сепарації немає. Причиною тому - авторитарні та/або батьки, які надмірно опікають, змалку вирощують у дитині інфантилізм як засіб тотального контролю, і сама дитина, яка не бажає брати на себе відповідальність і віддалятися, наперекір батьківському протесу.
Характерні приклади порушеної сепарації із життя:
Донька дзвонить мамі й радиться з нею з будь-якого приводу: що одягнути, куди піти, що приготувати, як спілкуватися з подругами, як поводитися з партнером.
Син багато років живе зі своєю матір'ю у рідному домі, підкоряється всім її вказівкам і не уявляє собі життя з іншою жінкою – ця думка його лякає, викликає дискомфорт.
Результат порушеної сепарації - потяг до співзалежних взаємин, звичка регулярно придушувати власні потреби та бажання на догоду довколишнім людям. Про сепарацію можна прочитати тут.
Така людина не може будувати та відстоювати здорові особисті кордони. Вона або живе у постійній мовчазній покірності волі довколишніх, або стає непослідовною, емоційно нестійкою, може довгий час зазнавати серйозних порушень кордонів, а потім виявляє бурхливу емоційну реакцію у відповідь на незначне посягання на свої особисті інтереси.
Наслідки порушених кордонів
Людина з порушеними, «слабкими» особистими кордонами регулярно стикається з такими неприємними ситуаціями у житті:
Сумніви в собі та залежність від чужої думки
Така людина з легкістю піддається чужій критиці, покірно приймає непрохані поради та слідує їм навіть тоді, коли відчуває їхню марність чи навіть небезпеку для себе та своїх потреб. Її самооцінка, сприйняття себе у всіх проявах, залежить від слів довколишніх, чи то похвали, чи критики.
Приклади:
«Я не хочу заводити дитину/влаштовуватись на цю роботу, але батьки/чоловік сказали, що мені це потрібно - їм видніше, так і вчиню».
«Я зробила чудовий проєкт і хочу запропонувати свою кандидатуру на вищу посаду - але подруга каже, що це марна справа. Напевно, вона має рацію, не буду нічого робити».
Постійні виправдання, страх власних думок та рішень
Людина легко приймає нетактовні питання та необґрунтовані вимоги, постійно виправдовується перед довколишніми за кожен свій крок:
«Чому я все ще не заміжня? Ну, розумієте, у мене просто така складна ситуація із попереднім партнером склалася, зараз поясню…».
«Коханий, а можна я сьогодні піду на цю виставку? Ти ж не образишся? Мені так хочеться, і я нещодавно прочитала…».
«Алло, тату, я все ж таки влаштувалася працювати на цю посаду. Але мені здається, що ти мав рацію, що я ще не готова такої серйозної роботи, і через малу дитину не маю часу на розвиток…».
Невміння дати відсіч та відстояти свої законні права
Людина не може відмовитися від невигідної та неприємної їй пропозиції. Вона не вміє говорити слово «ні» і стійко його аргументувати. Вона не відстоює свої права та переконання у страху перед довколишніми:
«Я мушу затриматися на роботі/вийти у свій вихідний. У мене були плани, мені не хочеться, але не можу відмовити начальнику...».
«Мамо, я не хочу їхати з тобою на дачу, у мене справи… Ну гаразд, не ображайся, вибач мені, будь ласка, я поїду, тільки не гнівайся!».
«Мені не подобаються ці в'їдливі глузування на мою адресу від подруги, але промовчу, а то ще посваримось».
Прийняття відповідальності за життя інших, життя «не своїм» життям
Людина з порушеними кордонами дуже боїться прославитися «егоїстом». Тому вона з легкістю поступається особистими потребами, бажаннями та цілями для комфорту довколишніх, а також постійно коригує власне життя на догоду чужим бажанням:
«Я дуже люблю томатний сік, але чоловік його ненавидить… Куплю який він хоче, а собі вже якось іншим разом…».
«Я дуже втомилася, хочу відпочити, але подруга наполегливо кличе йти на прогулянку… Потерплю, головне, щоб вона не образилася…».
«Я мрію отримати цю посаду і гідна її, але у колеги проблеми в сім'ї, їй потрібніше… Краще відступлюсь і не подаватиму резюме».
«Я хочу вступати на журналістику, але тато завжди мріяв, щоб я була лікарем! Не буду його засмучувати…».
«Мені подобається цей стиль одягу, але чоловік вважає, що це безглуздо - не буду йому суперечити».
Психосоматичні та психологічні розлади
Людина з порушеними межами живе із постійним відчуттям дискомфорту. Вона не реалізує свої потреби, регулярно відмовляє собі в бажаннях, терпить і живе у постійній тривозі - адже їй треба коригувати свої думки, емоції та поведінку на догоду довколишнім, підлаштовуватися під них.
Такий хронічний стрес вкрай негативно позначається як на психологічному самовідчутті, так і на здоров'ї всього тіла.
Насамперед на тлі такого способу життя люди часто страждають від розладів центральної нервової системи, пов'язаних зі стресом: депресія, астенія (синдром хронічної втоми), тривожність, панічні атаки, порушення харчової поведінки, порушення сну.
Через хронічний стрес також формуються психосоматичні розлади: головні та м'язові болі, порушення серцевого ритму, проблеми зі шлунком, бронхіальна астма та інші порушення органів дихання, ожиріння, цукровий діабет, порушення лібідо та інші розлади статевої системи.
Рекомендую прочитати:
12 правил, завдяки яким ти перестанеш залежати від довколишніх
