«Коли мамі самій потрібна мама»: 9 ознак інфантильних батьків
Батьківські постаті в нашому житті найважливіші. Саме вони дають нам базове відчуття безпеки та прийняття, вчать взаємодіяти з цим світом та людьми довкола. Але трапляється й таке, що батьки ще самі - незрілі, інфантильні особистості.
Головні й неочевидні ознаки батьківського інфантилізму, до яких наслідків призводить таке виховання, і як усе виправити.
9 ознак інфантильних батьків:
Психологічна незрілість, або інфантилізм - це збереження у поведінці та світосприйнятті дорослої людини тих рис, які мали залишитися на попередніх етапах розвитку її особистості.
Найяскравіше психологічна незрілість проявляється у вихованні власних дітей.
Розгляньмо ключові ознаки:
1. Емоційна нестабільність
Інфантильним батькам важко регулювати власні емоції та емоційно-поведінкові реакції, розуміти свої почуття.
Настрій таких батьків дуже мінливий, коливається між крайнощами.
«Кілька днів тому мама була зла, кричала, плакала, чіплялася до всього. А вчора вона була дуже добра, ніжна та ласкава, дбайлива. Цікаво, якою вона прийде з роботи сьогодні?».
Інфантильні батьки також не можуть регулювати свої емоційні реакції, виплескують прояви почуттів на довколишніх.
«Тато знову лупнув кулаком по клавіатурі, штовхнув двері, злякав нашу кішку».
А ще інфантильні батьки схильні драматизувати та влаштовувати своєрідні «істерики», якщо не отримують бажаного.
«Знову погана оцінка? Ні, ну ви погляньте на неї! Яка ганьба! Ми ж так стараємося, останнє заради тебе віддаємо, а ти!.. Виростеш - будеш прибиральницею!.. Ох, і за що мені таке нещастя!..».
Інфантильним батькам також важко виразно формулювати та пояснювати довколишнім свої почуття, бажання та думки. Натомість вони використовують психологічні маніпуляції: наприклад, апеляцію до віку, насмішки, бойкот мовчанням тощо.
«Все, не хочу продовжувати цю розмову, ти все одно нічого не зрозумієш».
«Ось будеш на моєму місці - дізнаєшся!».
«І в кого ти така вдалася?».
«Я не хочу з тобою розмовляти, ти мене образила. Здогадайся сама, у чому твоя провина?».
2. Перенесення відповідальності
Наступна характерна ознака інфантильних батьків - відмова від особистої відповідальності за свої почуття, поведінку, плани, бажання та мрії.
Доросла людина регулярно ставить себе у позицію «жертви», звинувачує сторонніх у своїх невдачах. І левова частка знятої відповідальності лягає на тендітні плечі дитини.
«Ось бачиш, до чого ти тата довела?!.. Сама винна, що він на тебе накричав, не скигли тепер!».
«Я витратила на тебе найкращі роки свого життя, а ти невдячна!».
«Ти довела мене».
«От якби не ти, у мене було б ..».
3. Непослідовність у вихованні
Через емоційні сплески інфантильним батькам важко дотримуватися єдиної лінії поведінки у вихованні, домовлятися про неї з іншими дорослими в сім'ї.
Через це дитина часто отримує суперечливі сигнали та вказівки, «подвійні послання».
«Ти вже доросла, мусиш сама про себе дбати!» і водночас «Ти ще занадто мала, не чіпай, я сама!».
«Роби так, як я сказала!» і водночас «Та мало що я казала, в тебе своя голова на плечах має бути!».
«Ніколи не можна переходити дорогу на червоне, пити алкоголь!» і водночас «Мені - можна, я доросла! Виростеш, зрозумієш чому!».
4. Зовнішня орієнтація
Інфантилізм йде пліч-о-пліч з нестабільною самооцінкою - судження і настрій батьків залежать від думки довколишніх людей.
Тому дитина інфантильних батьків часто виявляється «розмінною монетою» між ними та соціумом.
«Сьогодні одягаємось тепліше, а то бабуся лаятиме. Не скигли, тобі не спекотно, тобі так тільки здається».
«Вчителька сказала, що це ти винна! Навіть чути нічого не хочу, ти не права!».
«А от у тітки Тані донька - відмінниці. А ти, глянь на себе! Сором один…».
«Ні, ти вступатимеш на медичний. Це найпрестижніша професія! Та мало що ти там хочеш! Перехочеш».
5. Гіперопіка та гіперконтроль
Є стереотип про те, що інфантильні батьки обов'язково безвідповідальні й недостатньо ретельно стежать за своїми дітьми. Але частіше інфантилізм проявляється в іншій крайності виховання: такі батьки надмірно опікуються і контролюють дитину.
Батьківська турбота при цьому набуває строго функціонального характеру, дитина сприймається як «жива лялька».
«Ні, ти ще не наїлася! Доїдай до кінця, ти не маєш бути голодною! Давай, через «не можу!».
«Ти одягнена, взута, нагодована, дах над головою є. То що тобі ще треба?».
«Запишу дитину на всі важливі гуртки та секції, вона виросте найвправнішою і найуспішнішою!».
«Ти в мене маєш бути найкрасивішою у класі! Не смій забруднитись і стеж за поставою, ти маєш бути охайною та елегантною!».
«Ти маєш бути відмінницею і медалісткою, потім закінчиш університет з червоним дипломом і отримаєш найкращу роботу. Я буду тобою дуже пишатися!».
6. Низький рівень емпатії
Нездатність розуміти та регулювати власні почуття, зовнішня орієнтація та обмежене розуміння про свій «функціонал» заважають інфантильним батькам вибудовувати довірливу близькість з дитиною і проявляти справжню емпатію.
Такі батьки регулюють стосунки з дитиною переважно за допомогою смаколиків, іграшок та інших матеріальних заохочень.
«Зробила? Добре, ось тобі цукерка».
«Ах так?! Все тепер ніякого телефону, я тобі забороняю».
«Я купую своїй дитині найкращі іграшки, ні в чому їй не відмовляю! Що не так?».
Дитина регулярно стикається з нерозумінням, «відмашками» та знеціненням на адресу своїх потреб та почуттів.
«Та що ти робиш із мухи слона! І взагалі, не заважай, ми зайняті!».
«Відчепись, і без тебе проблем вистачає!».
«Ну, і чого ти плачеш? Нічого ж страшного не сталося».
«Ой, мені б твої проблеми!».
7. Перенесення дорослих ролей
Ще одна характерна риса інфантильних батьків - схильність переносити на дітей дорослі поведінкові ролі.
Дитина стає найкращим другом, їй довіряють дорослі таємниці.
«Ось такі справи, дитинко… Тільки нікому нічого не розказуй! Це наша з тобою таємниця».
«Як же добре, що ти в мене є, доню! Я не маю від тебе жодних секретів! Так, я йду від тата, я закохалася ... Він такий чудовий, він тобі точно сподобається!».
На дитину також можуть переносити «функції» одного з батьків, що залишили сім'ю.
«Тепер ти будеш про мене дбати!».
«Тепер ти в нас за господиню в хаті!».
І, нарешті, дитина може сама вимушено брати роль «головного дорослого» у сім'ї.
«Ти в нас така молодчинка, мудра і доросла не по роках, дбаєш про нас із татом!».
8. Конкуренція за увагу
Інфантильні батьки також можуть конкурувати з дитиною за увагу та ресурси - найчастіше з іншими членами сім'ї (мамою татом, бабусями та дідусями, навіть братами і сестрами).
При цьому батьки регулярно порівнюють себе з дитиною, скаржаться на несправедливість, відкрито критикують її.
«Та я у твої роки вже стільки досягла, а ти!».
«Ой, та я у її віці був відмінником, все робив, але ви мене так не захищали».
«Твої бабуся з дідусем ніколи не дбали про мене так, як про тебе».
«Ну ти подивися на себе. В кого ти така вдалася... Вже точно не в мене!».
У дуже складних випадках батьки також можуть конкурувати з дитиною за увагу свого ж партнера або партнера дитини, яка подорослішала.
«А мені ти такі компліменти не кажеш!»
9. Маніпуляції дитиною та емоційний шантаж
І, нарешті, інфантильні батьки можуть регулярно маніпулювати почуттями дитини задля досягнення власних потреб.
Найчастіше для цього використовують почуття провини та сорому.
«Роби, як я говорю!.. Ох, як серце прихопило, і це все через тебе! Не зробиш, так, як треба, у мене станеться напад!».
«Та як тобі не соромно сперечатися, не виконувати елементарне прохання!».
Батьки також можуть маніпулювати вже дорослою дитиною, граючи на жалості та почутті обов'язку.
«Як ти можеш покинути рідну матір? Що означає «Ми хочемо жити окремо?».
«І що, не зробиш цього? Яка ти донька після цього?…».
«Ми на тебе стільки сил витратили, а ти тепер їдеш, кидаєш нас?!».
До чого призводить інфантилізм батьків? Наслідки
Через інфантильних батьків повноцінний психологічний розвиток дитини порушується. У ході деструктивного виховання вона може отримати одразу кілька травм, які продовжують на неї впливати й у дорослому житті.
Порушення емоційного регулювання
Психологічно незрілі батьки самі не вміють справлятися зі своїми почуттями й не можуть допомогти в цьому дитині. В результаті вже в дорослому житті вона може відчувати труднощі із психологічною саморегуляцією.
Не може розпізнавати та назвати свої почуття, боїться їх.
«Я не розумію, що зі мною відбувається! Але мені так погано, і це жахливо».
Не може контролювати прояви емоційних сплесків.
«Я страшенно розізлилася, накричала на близьких людей, повелася неадекватно. Навіть не знаю, що на мене найшло, але мені складно контролювати себе в такі моменти…».
Пригнічує свої почуття та біжить від них, регулює свій емоційний стан за допомогою різних «допінгів».
«Я не можу відразу говорити, що мені не подобається, тримаю все в собі. А потім раптово вибухаю через дрібниці…
«Щоб заспокоїтися і прийти до тями, мені потрібно піти від людей і побути на самоті. Мені треба покурити, випити алкоголь».
«Я маю потребу переглядати той самий фільм, читати одні й ті ж книги».
Низька самооцінка та зовнішня орієнтація
Інфантильні батьки не можуть дати дитині досвід справжньої емоційної близькості, безумовної любові та прийняття. Це дуже впливає на самооцінку дитини.
Вона знайомиться із почуттям самотності, недооціненості.
«У мене відчуття, ніби я порожнє місце, ніби мене не існує… Я одна, і я нікому по-справжньому не потрібна».
Вона може часто страждати від ірраціонального почуття провини та сорому.
«Це все моя вина, я недостатньо гарна, недостатньо стараюся! Тому батьки чи інші близькі не щасливі ...».
У неї також формується установка «Любов треба заслужити».
«Я недостатньо гарна, недостатньо стараюся! Ось якщо зроблю щось таке, мене одразу побачать, оцінять і полюблять».
Усе це породжує зовнішню орієнтацію: дитина звикає спиратися на думку інших. Від їхніх порад, критики чи похвали повністю залежить її мотивація та самосприйняття. Їй важко приймати самостійні рішення.
«Я піду вчитися туди де мама каже, вона краще знає..
«Як гадаєш, я впорався? Я добре зробила?».
«Скажи, як мені варто вчинити? Я не знаю, що обрати».
Синдром рятувальника
Якщо в сім'ї на дитину переносилися «дорослі» ролі, вона з дитинства вчиться орієнтуватися на чужі потреби та бажання на шкоду власним, жертвувати особистими інтересами заради комфорту та схвалення довколишніх.
«Давай я зроблю. Та не хвилюйся, мені не важко, потім відісплюся і відпочину».
«Мені зовсім не так хочеться провести свій вихідний. Але раз близькі друзі/родичі просять, проведу час з ними».
«Я роками заощаджувала і мріяла про власне житло, але мама каже що мені краще буде жити з нею. Мабуть, вона має рацію».
Підвищена тривожність та страх втрати
Дитина інфантильних батьків не може сформувати базове почуття довіри до світу та довколишніх людей. Цю ситуацію посилює низька самооцінка, зовнішня орієнтація.
В результаті вона може регулярно відчувати фонову тривогу у дорослому житті.
«Я відчуваю, що станеться щось погане».
«Я точно знаю - станеться найгірше, бо мені приснився поганий сон!».
Порушення довіри також заважає людині будувати здорові особисті стосунки.
«Я постійно боюсь його розчарувати! Він точно від мене піде, як тільки знайде щось краще».
Перенесення відповідальності
Дитина також може запозичити від незрілих батьків ключову межу інфантилізму - перенесення відповідальності за свої емоції, поведінку, вчинки та рішення на інших людей.
«Я ж не винна, що світ такий несправедливий до мене!».
«Я жертва обставин. Що я могла вдіяти?».
«Це вони винні в тому, що я страждаю, у тому, як склалося моє життя».
Що робити дитині інфантильних батьків?
Якщо ви зіткнулися з цією проблемою, головне завдання - віддати батькам відповідальність за їхнє життя і вчитися приймати відповідальність за себе особисто.
Рефлексуйте. Не пригнічуйте свої емоції та переживання, не ховайте їх за алкоголем чи іншими видами допінгу. Вчіться їх проживати, давати їм імена, аналізувати причини.
Відмовляйтеся від «чужої» відповідальності. Ви можете підтримувати, співчувати, надавати довколишнім посильну допомогу. Але при цьому ви не маєте нести відповідальність за чужі емоції та поведінкові реакції, так само як і жертвувати особистими інтересами для реалізації чужих потреб та бажань.
Частіше запитуйте себе: «А чого зараз хочу я сама?», «А що треба особисто мені?», «Чи таке ставлення до мене є нормальним?».
Докладніше про особисті межі варто прочитати тут: Особисті кордони: що це таке? Як зрозуміти, що вони порушені?
Відмовтеся від самобичування. Поділяють два способи оцінки себе та своїх дій: «метод червоної ручки» та «метод зеленої ручки». У першому випадку ми регулярно наголошуємо на своїх недоліках, адже нам здається, що таке суворе ставлення до себе допомагає нам рости й розвиватися. Але набагато ефективніший «метод зеленої ручки» - виділення свого досвіду та досягнень.
Також важливо розвивати внутрішні опори: довіру до себе, формування реалістичних очікувань та інші складові фундаменту здорової самооцінки.
Припинити вимагати від батьків неможливого. Важливо прийняти той болісний факт, що батьки навряд чи зможуть почати любити й підтримувати вас так, як вам потрібно. Не витрачайте зусиль на сварки та спроби довести їм свою правоту, чесно визнайте їхній рівень емоційної зрілості - і зосередьтеся на собі. Крім того, ваш особистий приклад може стати для них серйозним досвідом.
А ви стикалися з інфантилізмом батьків? Поділіться своїм досвідом у коментарях!