Чому не вдається побудувати щасливі стосунки
Коли говорять про перше кохання, в голову одразу приходять думки про безтурботну юність, боязкі спроби залицяння й перші поцілунки. Саме тоді ми вперше вчимося будувати справжні дорослі стосунки.
У когось цей процес відбувається дуже легко, шанувальників довкола багато й всі хочуть сподобатися, залишається лише вибрати.
А для когось цей безтурботний час стає початком шалених драм та трагедій.
Можна, звісно, посилатися на молодість чи недосвідченість, але чи в цьому причина?
Якщо спостерігати за подальшим життям людей, які в юності мали складні стосунки, то в зрілому віці вони часто страждають від самотності, хворобливих стосунків, нещасливих шлюбів, розставань та розлучень.
У чому ж справа? Чим вони гірші?
Річ у тому, що успіхи та невдачі в особистому житті наперед визначені нашими несвідомими бажаннями та установками.
Ще задовго до зустрічі зі своїм першим коханням ми вже маємо в голові певне уявлення про те, яким буде наш обранець чи обраниця і як розвиватимуться ці стосунки.
Рекомендую прочитати:
Це уявлення формується набагато раніше, ніж настає період статевого дозрівання. Це вміщена глибоко всередину нашої психіки модель взаємин між чоловіком і жінкою, яку дитина спостерігала в батьківській сім'ї, з перших років життя.
За роки ми настільки зживаємося з цією моделлю, що перестаємо її усвідомлювати. Ми просто звідкись знаємо, що у певних ситуаціях треба чинити так чи інакше. Саме ця несвідома модель змушує наше серце битися частіше в присутності певної людини й нейтрально ставитися до інших. Вона відповідає за автоматичні, часто необдумані дії у взаєминах із протилежною статтю. Ми просто не розуміємо, що можна думати чи діяти якось інакше.
Щасливчики у коханні - це діти із психологічно стабільних сімей, де стосунки будувалися на основі безумовної любові та прийняття. З перших років життя дитина бачила гармонію, непідробне тепло та щирість. Ставши дорослими, такі діти мають стабільну самооцінку, бачення того, що добре, а що погано, розуміння, що стосунки з протилежною статтю мають приносити щастя. Вони свідомо й несвідомо готові до побудови щасливих взаємин.
Пошук партнера для стосунків ми здійснюємо несвідомо. Це не є результатом нашого вільного вибору. Завдяки непомітним сигналам, які ми подаємо один одному, щасливчики в коханні обирають саме того, хто, як і вони самі орієнтований на гармонію. Вони просто не мають у своїй психіці того компонента, який відповідає за нещасливе кохання.
Рекомендую прочитати:
10 помилок, які псують твоє життя
Однак не всім пощастило виховуватись в атмосфері психологічного добробуту.
Як же ці процеси відбуваються у дітей з дисфункційних сімей?
Тут варто одразу уточнити поняття дисфункційності. Це не обов'язково крайні варіанти, типу тато бив маму табуреткою по голові. Це поняття набагато ширше, воно включає також відсутність взаєморозуміння й взаємоповаги, невирішені конфлікти, замовчування проблем, порушення психологічних кордонів, нещирі емоції й багато іншого. У такій сім'ї дитина з ранніх років спостерігала порушені стосунки батьків. Такі батьки, через брак власних психологічних ресурсів, не могли дати дитині достатньої кількості любові та емоційної участі. В результаті внутрішня модель побудови стосунків у такої дитини виявилася деформованою. Вона спрямує своє подальше життя на пошук й набуття любові незважаючи ні на що. Але така «любов» не матиме стосунку до справжнього та зрілого почуття. Її мета не у здобутті гармонії, а у заповненні внутрішніх дефіцитів особистості.
Це складна спроба виправити перебіг подій, порушений у далекому дитинстві.
Звісно, ставши дорослою дитина вирішує, що у неї точно ніколи не буде так, як в батьківській сім'ї, але і це не зумовлює щасливі взаємини. Такий стан справ не є результатом вільного вибору людини, а наслідок дитячих психологічних травм. З дисфункційних сімей походять люди, схильні до побудови залежних стосунків. Вони шукають «кохання», щоб знову програти драматичний сценарій з дитинства. Через несвідомі сигнали при виборі партнера, вони обирають з довколишніх саме ту людину, яка має схожі проблеми. Але водночас саме із цією людиною саме ці конфлікти ніколи не зможуть бути вирішені. Таким чином, коло замикається.
Здатність до побудови щасливих взаємин обумовлена здатністю кохати. Саме цієї здібності позбавлені діти, які виросли без психологічного комфорту в сім’ї. З раннього дитинства вони не бачили гармонійної моделі стосунків і не могли трансформувати її як власну внутрішню установку. Вони вступають у доросле життя з багажем складних батьківських «інструкцій», з порушеною самооцінкою та невпевненістю в собі. Любовні стосунки вони пов'язують з численними страхами: страхом бути відкинутими, зрадженими, страхом виявитися негідними об'єкта кохання.
Такі люди дуже хочуть кохати й бути коханими, але вкладають у поняття кохання дуже багато, бачать у ньому порятунок від усіх нещасть. Тому, щоразу покладаючи величезні сподівання на стосунки, вони отримують ще більше страждань. Але суть у тому, що любов не приходить з нізвідки, ми приносимо її з собою.
Ця проблема не вирішується зміною партнера, тому що в кожні стосунки ми беремо себе та свої внутрішні конфлікти. Вибратися з порочного кола можна виключно за допомогою внутрішніх ресурсів особистості. Лише пропрацювавши старі дитячі травму зі спеціалістом можна скоригувати внутрішню модель, яка щоразу штовхає до нещасного кохання, ненадійних партнерів та хворобливих стосунків.
Рекомендую прочитати: