Світ схожий на дзеркало, в якому кожен бачить власне відображення

Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий - зорі. Що кому. © Олександр Довженко Двоє людей стояли біля вікна, спостерігаючи, як дощ танцює в парку. Важкі краплі спадали з небес та перетворювали асфальт на дзеркало, і кожен там бачив власне відображення… - Дощ - це ліки для серця, - сказала Вона, дивлячись на те, як цілюща сила природи відмиває дерева і траву. - Він очищає не лише землю, а й душу. - Дощ - це просто вода, - пробурмотів Він, трохи зневажливо знизуючи плечима. - Ти надто емоційна. Немає в дощі нічого особливого. І тут, як за помахом чарівної палички, крізь важкі хмари визирнуло сонце. Його промені золотили землю, як дорогоцінний метал, наче сама природа грала в якусь власну гру. - Дивовижно, - прошепотіла Вона, усміхаючись до сонячних промінчиків. - Це знак, що життя прекрасне і в найтемніші моменти. - Знову ця клята спекота, - похмуро кинув Він, відводячи погляд. ...